Українське письменство - Микола Зеров
Часами видко в них гірку іронію над самим собою. Така, напр., поезія «Бурлака». Широким степом бреде бурлака «в заброди до моря»: обідрана свита, облізла шапка і — необмежена воля; бреде бурлака і питається в могили:
Ой скажи ти, стародавня козацькая нене! кому жити ще так славно у світі за мене? («Бурлака»).
А от картина бурлацького похорону:
Не кадили, не світили і дяки тоді не піли, як в неділеньку раненько поховали бурлаченька край зеленого байраку Товариша-небораку. («Бурлакова могила»)
До найкращих поезій в збірнику, помимо зазначених, відносяться: «Босяцька пісня», «Сон», «Розкіш-доля», «Бурлака» («Та вже весна, та вже красна»), «Старосвітська молитва».
Мова у Манжури чудесна, колоритна; багато зменшених форм іменників («Святая Покрівонько», «лихе горе та бідонька»), часто зустрічаються повні форми прикметників. Вірш співучий і мелодійний; епітет — яскравий та виразний, епітет народної пісні.
Доданий до збірника біографічний нарис д. П. Щукіна змістовний і читається з великим інтересом. Не шкода було, коли б цей нарис вийшов трохи довшим. Коли не лічити давньої статті проф. Сумцова, брошури д. Бикова та передмови до посмертних творів поета в «Л. н. віснику», про Манжуру нашому читачеві невідомо сливе що нічого.
1918
Нат. Романович-Ткаченко. Життя людське{69}Збірка оповідань. Видавництво «Сіяч», № 32. Черкаси, 1918. Стор. 255. Ц. 4 карб. 45 коп.
Товариство «Сіяч» зібрало докупи і видало великим томом 28 оповідань п. Нат. Романович, що на протязі останніх десяти років містилися на сторінках «Літ. вісника» та інших українських часописів.
Перші з тих оповідань помічено ще 1904—1909 роками і належать, власне, до типу т. зв. «поезій в прозі». Слабенькі і невиразні, вони явно писані рукою дебютанта. Такі: «Богиня революції», «Похорон» і зроблене в дусі мініатюр Стефаника «В безмежну далечінь».
В речах пізніших рука автора помітно міцніє. Вона бере тепер ширші рамки, складніші (часами — дуже складні) теми. Тут ми маємо цілий ряд нарисів з доби російської реакції після 1905 року — образи революціонерів і революціонерок, начерки родинного життя переможених, під тягарем арешту і трусу, в умовах трудної боротьби за існування; зустрічаємо прегарні, непретензійні жанрові картинки і поруч з ними — кілька essais — так мовити б — з психології кохання.
Образи революціонера і революціонерки (Василько в «Різдвяних мріях», Петро в «Будиночку над кручею», Ольга в «Фантах») вийшли дуже блідими, ненатуральними і, як усі герої та героїні п. Романович, дуже подібними одно до одного. Надзвичайний героїзм, мужність, величезна здатність до саможертви, шляхетність, уміння зрікатись особистого щастя робить їх справжніми лицарями — «без страху і найменшої догани». Авторка тратить на них силу сентиментального захоплення, — і так багато говорить красивих слів про те, «чого ніколи не буває в дійсності». Так само сентиментальним являється у п. Романович і трактування любові. Досить переглянути «Лілію», «Будиночок над кручею», «Фанти», «Казки життя», «А дух переможе колись» з величезною порцією Сем. Надсона в цитаті — і ви одразу відчуєте себе десь не дуже далеко од блаженної
