Українське письменство - Микола Зеров
Засну в пустелі на піску, між сірих скель навік спочину і в смертних снах навік одлину в бездонну огненну ріку. І стане казкою життя, як міф далекий і туманний… Оставлю вірш я злототканий про вічну радість небуття…
Образи поетові строго відповідають його настроєві. Мало не на кожній сторінці збірника знаходимо ми: Чорних звірів, Біле Око, ґномів і чортів, Сокиру (з великої літери), Білу Безодню, Дракона і Змія, білі привиди і кістяки, — а на чолі всієї зграї цих незвичайних образів і абстрактності стоїть Мертвий Кінь, що кожної ночі увижається поетові «з кістяком в сідлі», — щось вроді знаменитого «всадника без голови».
…О кінь страшний. І мрець із ночі, З країн прокляття, із пустинь. Несеться кінь, а мрець регоче… В сідлі — кістяк. І Мертвий Кінь.
Звідки автор взяв свій страшний символізм, де джерела його настроїв — сказати не трудно. Все це просте запозичення. З українською поезією д. Савченко, проте, зв’язаний мало. Єдиний, хто міг вплинути на нього, це Олесь, як автор «Світла ватри», «Огня» і інших подібних п’єс. Далеко виразніші впливи поетів російських, головним чином Бальмонта. Од Бальмонта взяв д. Савченко свою пристрасть до абстрактних іменників («пустельність», «глибинність», «потворність», «злобність»), свою неприємну манеру писати звичайнісінькі слова з великої літери, свою манірність і позу. Але коли російська поезія давно вже пережила sturm und drang символізму і нині знаходить інші настрої, культивує іншу манеру, — молоді українські поети, шукаючи нових тем, вибиваються на цю стежку тільки тепер, — тобто спізнюються щонайменше на 20 літ… Бідна українська поезія!
Впливом російських поетів до певної міри пояснюються і численні лексичні москалізми автора — жемчуг, грані, мідний (зам. мідяний), судьба і такі вирази, як «тінь злорадно торжествує» або «марили соняшно на землі».
Хист до віршування у д. Савченка, здається, є. Але володіє віршем він ще не досить. В його рядках раз у раз приходиться робити насильства над наголосами, напр., «вином серця повні вщерть», «стріли кидають сонця», «в дóщах денних блискавиць» і т. п. Не завше управляється автор і з римою, дуже часто він римує лише парні рядки — 2 і 4. Проте іноді йому удається опанувати над формою, і тоді рядки його набувають певної мелодійності.
Тихе царство, тихе царство, тихе царство злого сна. Я не знаю, не згадаю, ким закреслено Обличчя, ким затерто Імена (с. 55).
Загальне враження од збірника скоріше приємне, ніж прикре. Там, де автор кидає свої ходулі, перестає, кажучи власними його словами, «танцювати танець дикий», у нього з’являються такі милі, стримані вірші — «Засну в пустелі…», «Океан», «В снігах» і особливо — «Засвітим сьогодні вечірні огні» (с. 76). Сподіваємось, що в дальших збірниках д. Савченко залишить свою загонисту риторику, перестане утворювати страхіття і віршовані ребуси, вроді «Мертвого Коня», і тим збільшить вартість своєї поезії.
1918
Словарець до Ґ. Юлія Цезаря війни з