…Входив жах в саму п’яту І в серці стукав млин (стор. 17).
Зразок промови Сандрá (характеристика селянства) наведено трохи вище (стор. 12—13).
В ярмі живуть, лежать в багні Без мислей, дум, бажань: На шиї в них товстий аркан, Подібні ночам дні. Не діти ви, не звірі ви, Живете ж чом, як скот? Пора розбить ярмо робот (?) І збуть ім’я мужви.
Героєві Федорченка, як бачимо, в експресії одмовити не можна! Передостання глава «Скон» розповідає про розчарування героя, таке природне в тих, хто «вийшов рано, до зорі».
Так: мій народ, говорить Сандро, сліпий народ,
Сплете із клоччя шнур Тому, хто вів у край вигóд, По сім не луплять шкур. Плети ж мені, мій батько й брат, Скоріше шнур. Нехай Із рук твоїх я буду мать Дарунок. В яму пхай.
Остання глава «Слава во вишніх» уявляє з себе, так мовити б, апофеозу героя. В ній автор заявляє, що «образ Сандра в авреолі красоти» буде для нас «знаменем мети».
Бездарність автора надзвичайна, невидана й нечувана. Вона світиться у всьому — в недоладних фразах, неточних виразах, римах, в повній відсутності почуття мелодії і ритму.
Сандро замовк. Фильнувся люд, Мов перший бурі крок, І вибух крик, як бомби скок, Мов голос всіх усюд.
І так написано всю поему. Дочитати її до кінця — річ неможлива. Певно, українське громадянство щось дуже погане зробило д. Федорченкові, що він так люто на ньому помстився.
1918
М. Мандрика. З книги гніву{52} Рік і місце видання не означені. Стор. 28. Ц. 45 коп.
На обкладинці значиться: «З другого тому поезій відбиток для т-ва «Просвіта» у Радомишлі». Очевидно, «Книга гніву» — це другий том поезій Мандрики, де зібрано
