Українське письменство - Микола Зеров

Або як вам подобається така авторова заява.

…Убий мене у сні (краще: вві сні), Але не зрадь мені (краще сказати: мене), Я гірш Отелло, гірш звіря страшного!

Або такий розкішний уступ:

Чого ти вчора не прийшла?      Де ти була? Тебе сюди не рвало?

Українська мова в поезіях Мандрики ні яскравості, ні колоритності не має. В ній багацько неправильних форм («шовк косей твоїх»), багацько диких москалізмів, вроді:

Одні уста твої Болючі во сто крат.

Неточні ритми зустрічаються вельми часто, а подекуди нелегко піймати і розмір. Такі рядки, як:

Твої уста я цілував, А в серці не мав віри, —

річ доволі звичайна.

Під кожною поезією автор старанно ставить дату її написання. Виявляється, що першу поезію збірника складено 30.VIII.16 р., останню 27.ІІІ.17. Це значить, що на весь збірник пішло трохи більше як півроку; 170 п’єс за 200 день. Як бачимо, автор дуже далекий од мудрої ради Горація пильно обробляти кожну річ і держати її в портфелі до дев’ятого року. Він пише похапцем, олівцем на коліні, і одразу ж пускає в друк, очевидно, певний, що натхнення його вивезе. На жаль, ми змушені розчарувати автора. За наших часів поетові самого бажання писати не досить. Йому повинно мати вироблений смак, технічну виучку, знання і культурну форму, одним словом, все те, чого бракує авторові «Анемони».

1918

Катюль Мандес. Поезії в прозі{54}
Переклад і передмова Миколи Вороного. Видавництво «Шлях». Київ, 1917 р. Стор. 24. Ц. 40 к.

«В інтересах поширення рамців нашого літературного обсягу, розвитку і удосконалення художньої форми, в зв’язку з виробленням самої української мови, що ховає в собі великі можливості для малювання в тонких нюансах переживань і вражень творців вищої чужоземної культури», випускає Вороний цю невелику збірку своїх перекладів з витонченого і культурного Мандеса, одного із основоположників французького «парнасизму».

До збірника увійшло дев’ять прозаїчних уривків, вишуканих, гармонійних, як віршовані ронделі, котрі вони нагадують своєю схемою. Переклад зроблено вдатно; читається він легко і з приємністю.

Людей, що знаються на поетичній формі, шанують її, — серед українських поетів небагацько. Культури слова у нас ще нема, і книжка перекладів Вороного — один із перших кроків на цьому шляху, що веде до удосконалення нашої літературної мови.

Д. Вороний добре зробив би, коли