б переглянув всіх парнасців: Ередіа, Леконта де Ліля, улюбленого свого Сюллі-Прюдома — і склав би з них невелику перекладну антологію. Завдання це — для Вороного не важке, а між тим зразки французької поезії, може, виховали хоча б трохи смак і вухо наших самосійних поетів.
1918
Л. Козар. Степові зорі{55} Поезії. Книжка перша. Катеринослав, 1917 р. Стор. 32. Ц. 25 коп.
Хто щиро любить поезію, тому дуже тяжко буде читати цю книжку. В ній нема ні одного вірша, в якому видко було хоч маленьке зернятко ориґінальності, ні одної нової рими, ні одного інтересного ритмічного ходу.
Примітивність така, що вражає і навіть зворушує:
Коли не любиш — одв’яжися, Лиши назавш, не муч мене, Нехай і думка та кохана Як хвиля в морі, проплинé.
До примітивності прилучається подекуди і дивовижне неуцтво щодо поетичної форми.
Два свої вірші — «Я довго мучивсь, хвилювався» і «В хвилини мрій та поривань» автор зве сонетами. Але чому він назвав їх сонетами, а не ронделями або тріолетами — невідомо. У всякім разі, з формою сонета обидва ті вірші не мають нічого спільного, крім того, що складаються з 14 рядків. Але ще Франко сказав: голубчики, українські поети,
Невже вас досі нікому навчити, Що не досúть таких-сяких зліпити Рядків штирнадцять — і вже є сонети.
Радимо авторові уважніше придивитися до цього вірша Франкового («З вершин і низин», Львів, 1893, стор. 183) і не грішити більш проти поетичної форми.
1918
Олександр Пушкін. Драматичні твори{56} в перекладі з передмовою та поясненнями д-ра Івана Франка. Всесвітня бібліотека. № 46. Львів, 1917. Стор. XXXVII + 217. Ціна 3 карб.
До цієї невеликої збірки увійшло майже все писане Пушкіним в драматичній формі: дві більші драми: «Борис Годунов» та «Русалка»; три дрібніші — «Скупий рицар», «Моцарт і Сальєрі» та «Кам’яний гість» і дві сцени: «Сцена з «Фауста» та «Бенкет в часі чуми». До кожної речі перекладчик додав коротенького історично-літературного коментарія, а перед цілим збірником умістив ширший біографічний етюд з спробою загальної характеристики поезії Пушкіна.
Щодо перекладу, то його виконано досить точно, близько до первотвору, але похапливо, без того пильного оброблення, яке належало б рядкам таких прозорих, глибоких і лаконічних п’єс, як «Кам’яний гість» або «Моцарт і Сальєрі». Влучні епітети ориґіналу часто ослаблені, а енергійні, повні промовистості і сили вірші звучать важко і мляво. Так, наприклад, знамениті слова Дмитра Самозванця в «Годунові»:
