Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Вербу святять… береш варбину, і громничну свічку, і рушника, тогó, шо паску святиш. То й сього року я дала так, і… Ото як позганєют усі корови на пашу, і береш ти то всьо, і ’бходиш такво кругом худоби… ну, і вдома обойти своїй худобі. Ну, виганєєм на пашу, даєм свячону воду, булку хліба кладут, стариє люди клали в хліві, — і худоба не розходицця, добре пасецця. Хліб положи на стовбіку, корова піде, хліб полежит, корова прийде, хліб забереш у хату і будеш їсти…»[1924]

— «Казали там такого старіші ще люди, ще розумніші, що, каже, як віганєють — да ножем, тим, шо паску свя´тять, біруть да обчерчують, шоб ниґде вона ни… ни йшли набік никýди. Нє, як же ж там коровó виженуть же ж, то так, де вони, кучка там їх, да… [Як корову з хліва виганяли], мусить, тоже того ножє свячоного [клали]».[1925]

Щоб відьма не відібрала молоко, цідили його через камінь із наскрізним отвором, який шукали в полі: «Вона на Юрия б’є дирку в каменьови, о, та вєдьма. Ну, от на той камень цідимо молоко. Шоби вєдьма не забрала молока. На поли шукаємо, на поли є. Вона на Юрия ходить скрізь, та вєдьма, і тако посередині камінчика чи на боку вона дирку робить».[1926]

Якщо відьма все ж зашкодила корові, зіпсувала молоко, «шукали ради» в «баби» чи «діда», які вміли «шептати», «помогти», «одробити»:

— «Всякого було. В нас така була корова, да пришла з паші, да пришлося — не мона нияк видоїть. Боже! Шо вона робіла! І біласа, і все. То пошли до такеї тьотки, вона все шептала. Да свячона вода, да таке шо-небудь поробіла, да, слава Богу, й пройшло. Багато мешає, і помагає».[1927]

— «Може шо-небудь начвóрить та вєдьма. Ну от така вєдьма, прóйде, може жінка така буть. Знаєте, всякіє є відьмарє´. […] Шо-небудь таке зробить. Може шось і корові зробить, може шось і курам, і людям. Шо хоч може зробить. А як забрала, — молока нема, — то треба йти по знахурáх шукать. Да й шукаю раду».[1928]

— «Відьма. Так, шоб хто її бачив, то тоже не ето. А так кажуть: «О, то відьма, то відьма…» Може молоко забрати од корови. Ну, якось чи помолицця, чи хто її знає як. Корова от доїцця, доїцця, і перестає доїтися. Сметану забірають. В тої є сметана, а в тої нема. Шукали знахорів, шукали ще таких людей, шо вміли змовляти корові».[1929]

— «Молоко вєдьма відбирає. Ну, є така… другу людину шукають, шо ’дробить. То є ж такі люди, шо понімають, що тогово… зговорюють шось».[1930]

— «Їдуть десь до людей, шукають знахорíв, шоб, мов, одробляли. Ну, тиї, шо одмовляють, то то треба шоб були… гете… молíтви».[1931]

— «Як вєдьма молоко забрала, шукали якихся знахурів, шоб поладилася. Дехто шукав тую раду, а дехто — і так воно пройде потроху».[1932]

Для не надто сильних знахарів змагання з відьмою було небажаною справою. Відповідно знахар у багатьох випадках лише допомагав від поробленого, але не називав того, хто поробив: «Знахарка так не дуже хоче тим сі занімати, треба їй добре заплатити, аби вона тобі то, бо відьма і їй навіть гірше може зробити. Може вночи обійти, облєти навколо хати тобі чимось, байом таким (як ми кажемо — бай), і всьо — або руки повідбирає, або ноги повідбирає. А шо, вона знахарку не годна обіллєти? Я тобі кажу: вона і знахарку з тим ділом зробить».[1933]

Певні дії, щоб зарадити від відьми, знала майже кожна господиня. Зокрема, часто використовували так зване «свійське», сечу, чоловічі штани або білизну:

— «Як віганяють корову, то водою свячонею… чоловічими трусами вітирають… Як на пашу упускають».[1934]

— «Навроченій корові — очі засцять, і чоловєчимі штанамі протягать од голові до хвоста три раза. Не колошами вперед, а передóм».[1935]

— «Відьми перед Іваном молоко відбирали. Свяченим маком корову обсипали, і кругом іди і молись. І так три рáзи. І ще — треба було взяти гімнєк і кинути через забор задом наперед і сказати, шо мені молоко, а вам — гамно».[1936]

— «Як відіш, шо корова потная, то тоже, покропити свячоною водою, і сісти — накакати в хліві. І корову мазнути взаді, де то стегна сходяця. На крижеві потиснути».[1937]

Пастух, побачивши, що відьма дивиться на його корів, повинен був скрутити дві дулі й сказати: «В жопу заглянь», — шоб вона заглянула в жопу корові».[1938]

Часто виконували різноманітні дії з гладущиками, цідилком, молоком: мили гладущики для молока кропивою; проціджували молоко крізь освячену кропиву, на серпа або три чи дев’ять нових, «ше не шитих» голок:

— «Утикають іголки у цеділку. Девять голок надо тикать, і молоко зворачівають до собя. Вєдьма молоко забрала, да беруть деветь голок, тичють, цедять єто молоко».[1939]

— «У цеделку голки тикають. То вже як вєдьму отгоняють, то уже вродє дев’ять голок надо тикать і уже молоко цедити, то вже вєдьма не возьме тогó ж молока».[1940]

— «Відьма прибіжить то як кіт, то як собачка, то як жаба яка — вже всьо, вже корова не доїця, б’єця. Беруть голкó чи то в молоко, чи в шо то кидають, шоб не ходила».[1941]

— «Кажуть, шо може таке зробити, шо й воняє… То казала моя мати покойна, шо тра’ на серп процідити та’ як би. Серпа, та цідилко, і процідити на серп».[1942]

У цідилко пришпилювали дев’ять голок або шпильок, вкладали з кількома осиковими скіпками в горня, заповнювали його водою й варили в печі перед Чистим четвергом. Тут же мала з’явитися відьма за позичкою. Коли вона вийде з хати, на поріг кидали кілька вуглин — «тоді вона вельми мучитиметься».[1943]

В іншому, схожому варіанті варили так, щоб ніхто не бачив, на терновому вогнищі нові голки в гладущику й запихали їх у «павузку» (цідилко). Чарівницю пекло, вона мучилася й вмирала: «Позичила гроші чирівниці — корова молоко не дала. То треба нові ігли, банячок, павузку на терні палити, ’би ніхто не видів — то йі запекло. В’на вмирає і мучиться».[1944]

Також варили цідилко з голками, а потім закопували його під порогом: «Молоко портицця, цідиш молоко — дев’ять голок береш, та, от, в мене цедилок новий… нових дев’ять тих голок, у цедилок береш, упишеш, двадціть минут у молокови треба верити, о, звариш — тоді має та вєдьма прийти, бо її голки шпигáють. То єслі з тими гóлками закопає під порогом, де корова ходить, то молока не возьмé».