Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Да говорать, тая вєдьма може укінути [закинути] такє гадюку ілі вужа у хлів. Говорать, корову буде ссати вуж, молоко забірає».[1846]

— «Вуж може молоко виссати у корови, геть висмоктати. Вони в хлів можуть уявитися, то вони, каже, шо як насланиї. Або жаба-ропуха. То, кажуть, наслано. Вже як ропуха лізе в хату чи в хлів… Шо хоч її роби, то вже не мона ничо зробити її. Шо її одкинеш — вона оп’ять лізе… Це вже, каже, наслана в’єдьма».[1847]

— «То моя мама-небіжка росказувала, шо там десь по сусідстві, ше десь вони жóли там біля Тóрчинович, жóли двоє людий, бездітних, а зараз так нижше хата друга була, а там бýло богато дітий, та й корова шось так сі не доїт, шось так тото… А раз, так дуже гарно сонце світило, а жінка доходит з тої хати, де діти, а там — вуж… чи то не вуж був, вона там знала… вона знала, шо то була гадина. Приходит, каже: «Гілярку, Гілярку, дивисі, в Синишинки там, каже, гадина на оборі, то йди зáбий, бо діти вийдут з хати, та покусає та будé…» А він пішов та й зáбив. А в’на, та стара, прийшла: «Ба шó ж ти наробив?! Ба та нашó ж ти його забóв?! Та то мій годованець…» — та так плакала… І вмерла. І казали, шо так молоко з неї текло, шо люди сі всі дивували. А в’на всім людям молоко забирала. То він їй допомагав».[1848]

— «Були колись такі, за давна давно, такі відьми, шо вони потрафлєли потєгати з ґаздівства на ґаздівство. Од корови до корови. Якимись такими коропанє´ми, такими жє´бами праклятими. Жєба йде там насце, тут принесе, а та відьма стисне тоту жєбу, дає свóїй корові в пійло, аби корова давала більше молока».[1849]

На противагу наведеним уявленням, на Покутті вважають, що вуж біля корови на добро, бо він не допустить відьми: «Казали — ага, має корова вýжа, то вона файно доΐт сі і молоко ніхто не відбере. Відьма не відбере молоко. А вуж такий, шо ви не видите їго, а він до корови лізе».[1850]

Коли до стайні чи до хати надто настирливо лізла жаба, її подекуди спроваджували, не завдаючи кривди:

— «’Бисьте знали, шо на Івана, кажут, шо переважно перед Іваном відьмó ходьи уночи відбирают корóвам молоко. А її нихто не видит, не знáти, яка вона. А буває, шо жаба, така велика, ропуха, до сіний заскочи— нидобре, так само нидобре. В глечик молоко відбирає, чи шо. То люди балакают, то і я вам таке кáжу. Вігнали ту жєбу, да й і всьо. Бити її не можна. Кажут, шо не можна бити».[1851]

— «В нас самих була жаба на самóй Великдень. У хаті. Ми вставали збиратись до церкви, дивлюся — а жаба поскакала. Гі-і! Боже! Шо ж то — хтось наслав? Беру я капу таку, кидáю я на ту жабу, хватаю ту жабу, завóла, винесла надвір, кажу: «Йди, відкись прийшла. Я тебе не вбиваю, нічо’, але йди, відки ти прийшла». То се казали— то то відьма була, каже».[1852]

Зазвичай же таку жабу посипали свяченою сіллю чи поливали окропом. При цьому берегли очі, аби не «сикнула»: «А я на жєбу соли свіченої сипнула, і вона — живо через поріг. Як сóкне межóвочі, то можна всліпнути».[1853]

Побутує уявлення, що коли заподіювати шкоду пов’язаній із відьмою тварині, відьма мучиться й мусить прийти «відпрошуватись» або за позичкою:

— «Відьма може відобрати молоко в корови. Так кажут, шо оде приповзла ропуха, то заре прийде жінка і буде шось просити або відбирати молоко в корови. Ропуху виловлювали, клали в каструлю і поливали окропом, і та людина зараз прийде до вас на подвір’я шось позичити».[1854]

— «То як бачиш, шо до хліва велика така жєба повзе, то казали, шо то відьма. То як ту жєбу впіймати і закрити в якусь посудину, то та відьма буде дуже мучитись і потім навіть просити за себе може прийти».[1855]

— «Кажуть — лізе жаба, така велика рапаня до хати лізе, хоче шось зле зробити. А її як злапають, то беруть у якийсь слоїк та й закривають, вона дуже там пищить, проситься, а є так, шо й в туалєт туди кидають, то вона там тоже дуже мучиться. Та й хай собі мучиться, як комусь шось зле зробить».[1856]

— «Насилали коропані, шо відбирали молоко, коропані були. І вона прискаче, і вже забирає молоко. Якшо я відьма — наслала до тебе, ви йдете додому, і роспалюєте ватру, і лапаєте тоту коропаню, напихаєте в ню іголки, і то всьо витікає, І ви її печете — на мене — а мóя худоба в стайні перевертаєсі, і реве, і ґвалтує. Тогди я йду тебе просити: «Пусти, пусти, я більше так робити не буду».[1857]

Аби вберегтися від відьми, ґазди на великі свята, особливо на Юрія й Купала, особисто пильнували свою худобу й господарство, замикали стайню на колодку:

— «Раз під Йірьа спав Алексáндир Димянóвський під вíкни, гонив в ночи кота і пса, а такой чарівниця облупила тріску над одвíрьом».[1858]

— «Вєдьма, вона — до чародєйників… вона іде на Юрия — сарая не замкнеш — корови доїт. Велика жаба така, ну, перекидаєцця вєдьма в жєбу».[1859]

— «Було, на Івана, шо з патиками стояли, чекали, а вони ходили попід стайню і робили. Ну та сидить хлоп з патиком — і вона не піде, сі боїть».[1860]

— «Звечора на Івана стерегли відьму. Сідали на поріг і стерегли, шоб не прийшла».[1861]

— «На Йвана, тоді їх цілу ніч ждали, шоб вона не забрала молока, але ніхто їх ніколи не бачив, то все видумка».[1862]

— «Колись казали, шо з відьми робилося довге полотно і так воно собі плило полем, чи поміж стаєн, чи поміж хатами. Мама стайню завжди на Івана замикали на колодку, бо казали, шо обов’язково відьма буде в стайні. Казали, шо виділи, як в стайні полотно так як то йшло, воно такє було довге й біле».[1863]

Увечері напередодні Івана Купала приганяли корову ще завидна, а на саме свято взагалі не виганяли її на пашу: «Ото корову треба було загнати вечором, ше покі сонце не зайшло, до стайні, і рано на другий день зранку не вигонити пасти».[1864]