Мандри убивці - Робін Хобб
— Можливо, — погодився я. Починав високо цінувати здогадливість Старлінг. — Розкажи мені більше про контрабандистів. Як ти про них довідалася?
Менестрелька похитала головою, посміхаючись.
— Якщо ти укладеш з ними угоду, то це буде через мене. А я стану її частиною.
— Як вони дістаються Гір? — спитав я.
Вона глянула на мене.
— Був би ти контрабандистом, то чи розповідав би всім, якою дорогою користуєшся? — Тоді знизала плечима. — Я чула поголос, що контрабандисти знають про переправу через річку. Стару переправу. Знаю, що колись існував торговий шлях, який вів угору рікою, а тоді на той берег. Вийшов з ужитку, коли річка стала непередбачуваною. Кілька років тому були сильні пожежі, відтоді річка щороку розливається. А коли це робить, то змінює річище. Тож звичайні купці почали більше покладатися на судна, ніж на міст, який чи то цілий, чи то ні. — Вона замовкла, гризнула ніготь великого пальця. — Здається, колись був міст через річку вгору проти течії, але вода змивала його чотири роки поспіль, тож ніхто вже не хоче його відбудовувати. Ще мені казали, що влітку курсує шківний пором, а взимку на той бік переправляються по кризі. У ті роки, коли річка замерзає. Може, сподіваються, що цього року вона вкриється льодом. Моя ж думка така: коли торгівля зупиняється в одному місці, то починається в іншому. Тож мусить існувати якась дорога на той бік.
Я насупився.
— Ні. Мусить існувати ще якась дорога в Гори.
Старлінг здавалася трохи ображеною, що я у ній засумнівався.
— Розпитай сам, як хочеш. Можеш втішатися чеканням у компанії королівських стражників, що парадують по набережній. Та більшість людей порадить тобі почекати весни. Ще дехто скаже, що коли ти хочеш дістатися туди взимку, то не з того місця починаєш. Можеш їхати на південь і цілковито обминути Синє озеро. Звідти, я думаю, в Гори веде кілька торгових шляхів, навіть узимку.
— Доки об’їду, настане весна. Так само швидко дістануся Гір, чекаючи тут.
— Це мені й сказали, — задоволено кинула Старлінг.
Я схилився вперед, обхопив голову руками. «Йди до мене».
— І нема близької, легкої дороги через те кляте озеро?
— Ні. Якби існував легкий спосіб переправи, стражники не заповнили б усю набережну.
Здається, в мене немає іншого вибору.
— Де я знайду цих контрабандистів?
Старлінг широко посміхнулася.
— Завтра я відведу тебе до них, — пообіцяла вона. Встала й потяглася. — Та цього вечора мушу йти до «Позолоченої шпильки». Я ще там не співала своїх пісень, але вчора мене запросили. Чула, що тамтешні клієнти дуже щедрі з мандрівними менестрелями.
Схилилася, взяла ретельно загорнуту арфу, накинула ще вогкий плащ. Я встав.
— То й мені час рушати, — чемно сказав я.
— Чого б тобі не поспати тут? — запропонувала вона. — Менші шанси, що хтось тебе розпізнає, а ще в цій кімнаті куди менше комах. — Куточки її губ вигнулися в усмішці, коли вона глянула на мою невпевнену міну. — Якби я хотіла продати тебе королівській сторожі, то вже б це зробила. Ти такий самотній, Фітце Чівелрі, краще б тобі зважитися комусь довіряти.
Коли Старлінг назвала мене на ім’я, я почувся так, наче щось у мені перекрутилося. А тоді…
— Чому? — тихо спитав я її. — Чому ти мені допомагаєш? І не кажи, що це в надії на пісню, якої може й не бути.
— З цього видно, як мало ти розумієш менестрелів, — відповіла вона. — Нема для нас сильнішої спокуси. Та, припускаю, є ще дещо. Ні. Знаю напевне.
Раптом глянула просто мені в очі.
— Я мала молодшого брата. Джея Сойку. Був чатовим у вежі Оленячого Рогу. Він бачив, як ти бився у день, коли на них напали пірати. — Пирснула сміхом. — Насправді ти через нього переступив. Рубонув сокирою чоловіка, який саме збив його з ніг. І рушив далі, вглиб битви, навіть не оглянувшись за ним.
Вона подивилася на мене скоса.
— Тому я співаю «Наїзд на Оленячий Ріг» трохи не так, як інші менестрелі. Він розповів мені про це, то я й співаю, яким він тебе побачив. Ти герой. Ти врятував йому життя.
Різко відвернулася.
— Принаймні на якийсь час. Він загинув пізніше, б’ючись за Бак. Та прожив довше, завдяки твоїй сокирі.
Вона замовкла, накинула плащ на плечі.
— Залишся тут, — сказала. — Відпочинь. Я буду пізно. Якщо хочеш, можеш до мого повернення полежати в ліжку.
Вийшла з кімнати, не чекаючи відповіді. Якусь мить я стояв, витріщившись на зачинені двері. Фітц Чівелрі. Герой. Це всього-на-всього слова. Але вона немов розкрила у мені якийсь веред, випустила трохи отрути, і тепер я міг зцілитися. Таке дивне відчуття. «Поспи», — порадив я собі. І справді почував, що можу це зробити.
Розділ 14. Контрабандисти
Мало є настільки вільних духом, як мандрівні менестрелі, — принаймні у Шести герцогствах. Якщо менестрель по-справжньому талановитий, то може очікувати дозволу нехтувати майже всіма нормами поведінки. Менестрелі мають право цікавитися всім і розпитувати про все, бо це звична частина їхнього ремесла. Можуть розраховувати на гостинність майже всюди: від королівського столу до найубогішої халупи. Рідко одружуються замолоду, хоча часто народжують дітей. Такі діти вільні від байстрючого тавра, нерідко їх самих виховують як менестрелів. Менестрелі можуть щонайтісніше спілкуватися з ізгоями та бунтівниками, так само як із нобілями та купцями. Поширюють звістки, приносять новини, у своїй довгій пам’яті зберігають багато умов та обітниць. Так принаймні ведеться за часів миру й достатку.
Старлінг повернулася пізно. Барріч вважав би цей час ранковим. Я прокинувся, коли вона торкнулася клямки. Доки входила, я скотився з ліжка і вклався на підлозі, добряче закутавшись у плащ.
— Фітце Чівелрі, — привіталася вона.
Язик їй трохи заплітався, від неї пахло вином. Зняла вогкого плаща, скоса зиркнула в мій бік, тоді вкрила ним мене зверху, як додатковим покривалом. Я заплющив очі.
Кинула верхній одяг на підлогу позаду мене, цілком не зважаючи на мою присутність. Я чув, як гойднулося ліжко, коли вона впала на нього.
— Умм. Ще тепле, — пробурмотіла, зариваючись у постіль та подушки. — Відчуваю докори сумління, виганяючи тебе з цього теплого кубельця.
Та, здається, вони її мучили не надто, бо за кілька хвилин дихання менестрельки стало глибоким і рівним. Я пішов за її прикладом.
Я пробудився дуже рано й покинув заїзд. Коли виходив з кімнати, Старлінг навіть не ворухнулася. Я йшов, доки не натрапив на лазню. О цій порі всі вони були майже порожніми. Мені довелося почекати, доки нагріють першу сьогоднішню воду. Коли все було готово, я роздягнувся і обережно занурився в купіль. У глибокій гарячій ванні біль у плечі втамувався. Я помився. Потім лежав у гарячій воді та мовчки думав.
Мені не хотілося умовлятися з контрабандистами. Не хотілося в’язатися зі Старлінг. Та я не бачив іншого виходу. А ще не міг вигадати, чим їх підкупити, щоб вони взяли мене з собою. Мав небагато грошей. «Може, сережкою Барріча?» —
