Книга імен - Джил Грегорі

Та не встиг він прийняти рішення, як Рауль увалився з балкона, його смагляве обличчя було білим як молоко, а одяг нижче пояса просякнутий кров'ю.

— Зрадник! — загорлав Темний янгол. Він підняв пістолет і вистрелив Ерікові просто в лоб. Ерік Мюллер упав, де стояв.

Хитаючись, Рауль знову поклигав на балкон, попри вогонь, який опікав його ногу при кожному кроці. Він очманів. Він умирав. Він втратив забагато крові.

Девід Шепард і досі душив Змія. Він навіть не побачить небезпеки, що на нього чигає. Зі змученою посмішкою Рауль навів пістолет просто на голову Шепарда. Він дістане насолоду від цього останнього вбивства. Нічого подібного не відчував він відтоді, як уколошкав свого діда.

Моторошна посмішка скривила його губи, коли він натиснув на гачок, — та почувся лише невиразний щиголь.

Цей звук насторожив Девіда, він відвернувся від чоловіка, що лежав під ним. Кутиком ока помітив він якийсь чорний предмет, ухилився — і почув тільки свист рукояті пістолета, що розсікала повітря. Але тут на нього навалилися двісті фунтів закривавленої ненависті. Девід відкотився вбік, і рукоять пістолета вцілила йому в хребет.

Палиця. Девідові якось удалося підтягти її до себе, і він незграбно підвівся. Дивно, що він іще може стояти. Легені горіли вогнем від кожного вдиху, поламані ребра обпікали нутрощі вогнем. А кілер стояв просто перед ним.

Рауль накинувся на Девіда зі вправністю, відточеною роками тренувань, хоча дихати йому ставало все важче. Девід устромив наконечник Кріспінової палиці просто в розірване кулею стегно Темного янгола. У того з горла вирвався нелюдський, страдницький вереск, він відлетів назад і врізався головою в зубчасту кам'яну стіну.

Девід поривчасто зітхнув, його нудило від вигляду крові. Принаймні цей Рауль уже нікого не вбиватиме.

А Кріспін...

Девід озирнувся й примружився. Кріспін якось спромігся підповзти до краю балкона та здертися на ноги. Він перехилився через парапет і горлав до когось униз.

— Сюди, кретини! Потаємна тікає! Сюди, наго...

Девід наскочив на нього й замахнувся палицею. Та він недооцінив міць верхньої частини Кріспінового тіла. Однією рукою Мюллер так смикнув палицю, що Девід втратив рівновагу й мало не впав з балкона. Кріспін ошкірився, смикнув іще раз — і Девід ударився об парапет.

Він відскочив назад, та раптово відчув дещо дивне: бурштин у нього в кишені неначе завібрував. Адреналін пронизав усе тіло, як електричний струм.

— Ти хотів свій агат, Мюллере? То піди підбери його! — він щосили вдарив Мюллера в живіт, ухопив за ремінь і перекинув через балконний парапет.

Мюллер гепнувся на землю — тільки забулькотіло в горлі.

І тоді Девід побіг — понісся сходами вниз, помчав до зони реєстрації. Він повинен знайти агат.

Пробігся поглядом по розламаній скульптурі, по тілах.

Серце його впало.

Ділон.

Девід кинувся до нього, упав на коліна. Він шукав пульс, хоча й знав, що не знайде. Ділон був уже холодний.

Горе пройняло Девіда. І сором. Як він міг висловлювати сумніви щодо найвірнішого друга? Як міг залишити його тут?

Він обвів поглядом залу. Двері тріщали під тиском тіл. Майже дві тисячі нетерплячих гносеїв чекають на відправлення.

Знайди агат.

Він нестямно скочив на ноги. І тут помітив перстень єпископа. Той перстень, заради якого Ділон ризикнув життям.

Девід швидко зняв перстень із пальця друга. І одразу ж побачив агат — він мало не торкався рукава Ділона, мерехтів, немов маяк. Коли Девід підібрав його, обидва самоцвіти з нагрудника Аарона заблищали в нього на долоні — з кожною секундою все яскравіше.

Він уже не дивувився, що агат упав так близько від рубіна. Він уже нічому не дивувався. Хіба ще можливості вибратися звідси живим.

Залунали голоси, і з зали потяглися люди. Затиснувши самоцвіти в закривавленому кулаці, Девід майнув, як вітер, до сходів.

І мчав, мчав, мчав на поверхню, мчав, рятуючи своє життя.

Він чув крики. Гупання кроків. Вони переслідують його.

Де зараз Йаель і Стейсі? У нього паморочилося в голові, дихати з кожним кроком було все важче. Йому не втекти. Перед очима все пливло, за ним тягся червоний слід крові. Ноги віднімалися від знесилення.

Але зупинятися не можна.

Його лихоманило, він рвався далі, послизнувся на слизькій від конденсату сходинці. І дістався другого майданчика. Біг усе вище, вище — і почув у себе над головою жіночі голоси. Йаель і Стейсі.

Розлючені крики внизу, шум переслідування гнали його нагору.

Коли Девід увалився до складу, ноги його вже не тримали. Підхопив його Аві Рац, протяг через приміщення, завалене ящиками й коробками, яких зараз було більше, ніж раніше. А ще було повно людей у темному однострої, із раціями.

— Дякую... що привели... підкріплення, — видихнув Девід.

Аві увесь спітнів.

— Ви дісталися сюди дуже вчасно.

Усі ті чоловіки навкруги