Шлях меча - Генрі Лайон Олді

Старенька з’явилася без Чань-бо, то ж я повністю перейшов на сприйняття Чена й тепер волею-неволею мусив вислуховувати нескінченну балаканину Матінки Ци.

– Здрастуйте, Матінко, – вставив нарешті Чен-Я, коли бабця на мить замовкла, відсапуючись і готуючись до чергового слововиливу.

– Прошу за стіл, – поспішив додати Кос, виразно намагаючись заткнути рота Матінці Ци добрячою порцією їжі.

Двічі просити стареньку не довелося. Розсипаючись у подяках, вона одразу сіла навпроти Чена-Мене, підсунула до себе одразу троє горнят гречаної локшини, піалу із соєвим соусом по-вейськи, тацю зі смужками тушкованого м’яса, чотири блюдця з грибами, маринованою морквою, рисом і бобами – і справді ненадовго замовкла.

Доки старенька вправно впорувалася з частуванням, Кос збігав нагору й приніс загублений нею сувій.

Чен-Я навіть не сумнівався, що ан-Танья встиг зробити із сувою копію.

– Ви ж за цим прийшли, Матінко? – запитав Кос, демонстративно викладаючи сувій на стіл.

На щастя, поза межами досяжності чіпких пальців Матінки Ци – бо Я-Чен чомусь забоялися, що бабця зараз схопить свій пергамент і вилетить у вікно.

– Ой, спасибі вам, молоді панове! – одразу ж заметушилася бабця, квапливо дожовуючи останню смужку м’яса. – Ото спасибі так спасибі, величезне спасибі, я й не знаю, що б я без вас робила! Певно, впустила під час Бесіди, стара розмазня, а одразу й не помітила – уже потім спохопилася, та пізно… то я спершу аж заплакала, а там думаю – панове молоді, окаті, певно, знайдуть неодмінно й повернуть неодмінно, – а не застануть бабусю, то з собою заберуть, не викинуть, ні, не викинуть задаремно, і буде сувій мій у шляхетних молодих панів цілісінький аж до Мейланя, і як тільки Матінка Ци з’явиться…

Кос спритно підсунув Матінці другу тарелю з солоними колобками: бабця машинально сунула один із них до рота – і Чен-Я встиг уклинитися в паузу.

– Ви вже даруйте нас, цікавих молодих панів, Матінко, але ми насмілилися зазирнути до вашого сувою… гадали, що дізнаємося, де ви живете – а там і не стрималися! Даруйте ласкаво…

Баба перестала жувати й насторожено на нас глянула.

– Дуже, дуже цікаві записи! – ніби ніде нічого, продовжував Чен-Я. – Особливо там, де про Антару… я якось розмовляв із Друдлом, і він тоді ще співав мені «Касиду про взяття Кабіра» самого аль-Мутанаббі – ми потім із Друдлом довго сперечалися…

«Про що ми могли з Друдлом сперечатися?!» – нишком попросив мене про допомогу Чен.

«Гадки не маю!» – відгукнувся я.

На жаль, Уламок нагорі залишився…

– Сперечалися… багато про що, – ухильно закінчив Чен-Я.

Від згадки про Друдла бабчин погляд помітно зм’якшився.

– Так, Друдл… – задумливо стиснула губи вона. – У наших колах його звали Пересмішником. А ви були його другом? Чи, насмілюся запитати – учнем? Даруйте за зухвалість, але інакше вам навряд чи довелося б чути від Друдла «Касиду про взяття Кабіра» та ще й сперечатися з Пересмішником… багато про що.

«Сказати їй?» – запитав Чен.

«Скажи…» – ворухнувся я.

– Ви, напевно, чули, що я вбив у Кабірі людину? – навпростець запитав Чен-Я.

– Та… – зам’ялася Матінка Ци. – Щось на кшталт того… Тільки хто ж у таку неправду повірить – щоб такий молодий і шляхетний пан…

– Це не є неправдою. Це правда. Я вбив убивцю Друдла. І Пересмішник встиг побачити його смерть.

Те, що відбулося потім, потрясло Чена-Мене. Матінка Ци встала із-за стола, підійшла до нас і, відкинувши скатертину, опустилася на коліна й поцілувала Ченові руку.

Праву. Руку аль-Мутанаббі.

І приклалася чолом до мого клинка, злегка зрушивши піхви.

Потому бабця повернулася назад і взялася крутити в пальцях палички для їжі, ніби нічого не трапилося.

– Друдл… хитрий розумник, що полюбляв називатись дурнем у присутності справжніх дурнів, – вона говорила тихо й виразно. – Пам’ятаю, ми рідко зустрічалися, але часто хвалилися в листах одне одному новими відкриттями, а при зустрічах нашвидку переписували й заучували знайдені тексти – хоча кожен, звичайно ж, хотів мати оригінал. Утім, мене завжди цікавив початок становлення Кабірського емірату, а Пересмішник більше захоплювався епохою уль-Кайса Старшого. Але…

– Мене теж більше цікавить початок становлення емірату, – одразу ж перебив її Чен-Я. – Взяття Кабіра, походи аль-Мутанаббі… е-е-е… встановлення кордонів… Чи не могли б ви, Матінко Ци, хоч коротенько…

– Це добре, – кивнула бабця. – Як правило, в минуле дивляться старі… але коли молодь уміє обертатися – це свідчить про мудрість, що зароджується. Так, у Мейланя незабаром буде достойний правитель. Що ж, слухайте…

І ми слухали.

Заради Творця, Єдиного, Всеначального, хай буде його милість із нами! І впав Кабір білостінний, і сів на завойованому престолі вождь племен із передгір’їв Сафед-Кух, шалений і заколотний Абу-т-Таїб