Страта - Марина та Сергій Дяченко
Рек крокував, вручивши їхні долі Провидінню, що нависло над цим світом. Якщо їх упізнають — що ж, авантюра закінчиться не розпочавшись. Рек був гордий і звик до знегод, а у Ірени ніяк не повертався язик сказати йому, що він — усього лише лялька в руках Творця, частина МОДЕЛІ, покликана підтвердити або спростувати теоретичні вигадки пана Кромара...
Лицар і жінка, яка вдалася до його захисту, проговорили майже добу. Рек то хмурився, то дивувався, то надовго замовкав, якось навіть не втримався: ви що, з неба впали?! «Так, — радісно підтвердила Ірена, — уявіть, що я дійсно впала з неба чи сто років проспала чарівним сном. Але тільки розкажіть мені, заради Творця, про Тлумачів — я мушу знати якомога більше...» — «Розповісти вам? — відсахнувся Рек. — Вам, авторці „Розкаяного“?! Дивна річ, я міг би не повірити вам, може, ви зовсім не Ірена Хміль, а просто дивна жінка, яка мріє про славу, але я ж відчуваю, я бачу, що ви — це ви!.. Чи ви вивіряєте мене, хочете знати, чи не випадково я прийшов до безкорисливих?..» — «Не випадково, — заспокоїла його втомлена на той час Ірена, — я ні на секунду не сумніваюся... Реку, — сказала вона, — я маю добути копію „Розкаяного“. У мене викрали мої оповідання — але, може, є люди, в яких збереглися копії?..»
І ось вони в’їхали в місто, де Ірену чекає переслідування, а Река... Так, Провидіння вже піклується про те, щоб винного було покарано, воно вже подбало... Але Рек завинив не тільки проти людей, а й проти Високого Даху, ймовірно, його захочуть покарати жорстоко...
Проїхали повз знайому будівлю інституту (чи тепер університет?), Ірена чекала, що Рек зупиниться — але він тільки стиснув губи і пройшов далі. Ірена з жалем поглянула на гарпій — кам’яні потвори були такі самісінькі, як у зовнішньому, реальному світі (коли щось і ввійшло в цю МОДЕЛЬ без змін, так це гарпії).
Добре було б заїхати в «Три кози». Це, звичайно, неможливо, але добре б... І залишити звісточку для Семироля. Адже успішний адвокат просто НЕ МОЖЕ пропасти безвісти, не може не повернутися за своєю ненародженою дитиною...
А хіба не від нього вона тікала, увірвавшись у «Святкові сюрпризи», увірвавшись потім у цей ідіотський світ, полігон для фантазій божевільного Творця?!
Рек зупинився посеред ремісничого кварталу. Увійшов кудись через чорний хід, а Ірена залишилася чекати, слухати передзвін молотів і вдихати сморід дублених шкур. Чекала так довго, що, здавалося, все скінчено, вона знову самотня, і новий її супутник відкараскався від неї легко і без докорів...
Ніби прагнучи присоромити її, Рек з’явився з підворіття, як і раніше, зосереджений і похмурий. Похитав головою:
— Ні... Вони спалили все. Бояться...
Ірена не стала перепитувати.
* * *Ночували в заїзді — тісно і брудно; Ірена не звикла спати на соломі, що кишіла нужею. Уже майже задрімавши, вона підхопилася на своєму місці, але не через укус блощиці. Їй привидівся голос Семироля; цілу хвилину вона вслухалася, підвівшись на лікті, але тільки хропіння порушувало тишу нічліжки — вдоволене хропіння натомлених візників, погоничів, заїжджих селян та іншого мандрівного люду...
Потім їй здалося: оте, що живе всередині неї, ворухнулося.
Це була ілюзія — вона прекрасно знала, що порухи його відчує ще нескоро. Але, може, дитина Семироля у такий спосіб відгукнулася на гостру думку про її батька?
Вона знову лягла і влаштувалася зручніше, заздалегідь знаючи, що до ранку заснути не вдасться.
Ніч — найповільніший час. Сприятливий для Ірени. Коли її відвідують думки...
Можливо, вона більше не побачить Семироля. Не хотілося про це думати — але ж ось наближається межа, за якою ховатися від очевидного вже марно...
Він повернувся в свою МОДЕЛЬ. Або загинув таємничим чином на вулицях нічного міста, і тіло його вкинуто в якийсь колодязь.
Або... або тканина ймовірності тріснула, не витримавши присутності вампіра-адвоката. Він не мусив тут перебувати. Це неймовірно. Канал, темний коридор, по якому вони обоє увійшли сюди, було призначено тільки для Ірени; якщо це не так, то чому пан Петер...
Думка перервалася. Ірена зітхнула.
Отже, Семироль не повернеться. Виходить, на дитину, на істоту, заради якої вона ризикувала свободою і життям, ніхто більше не пред’явить своїх прав. Значить, вона досягла того, чого хотіла...
Вона машинально натягла рядно до підборіддя — але те, що замінювало ковдру, викликало у неї несподівану огиду.
Вона досягла того, чого хотіла? Новонароджене вампіреня...
Під вікном почулися скрадливі кроки. Приглушені голоси... Ірена напружилася.
— Хто там бродить поночі? — гаркнув заспаний бас. — Ану по домівках, хутко!
Голоси стихли. Ірена деякий час дослухалася, потім розслабилася.
Новонароджене дитя залишиться на руках Ірени. І буде мучитися першими зубками, а вона мазатиме йому ясна якимись знахарськими напарами, що знеболюють... А потім зубки проростуть, і дитина надкусить груди, щоб упереміш із молоком покуштувати ще й крівці...
Добре б спинитись і не думати далі, але її неповороткі думки ніяк не можуть пригальмувати, пруть, як бульдозер:.. Ця дитина призначалася Семиролю. Тепер Семироля немає; напевно, навіть у цьому
