Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Мене хвилює те, що портал забрав і привів до нас одразу трьох дівчат. Так не повинно було статися, тож ми маємо добряче в усьому розібратися. Ми не маємо права робити помилки – це занадто небезпечно, – закінчив Маріл так, щоб вона зрозуміла: це не пусті слова.
І Олеся зрозуміла. Поставила чашку із залишками напою на підлогу біля ліжка і сказала:
– Добре. Будь ласка, почекай за дверима. Я швидко одягнуся.
У кабінеті Маріла вона опинилася вперше й одразу ж остовпіла від великої кількості таких предметів, які бачила тільки в серіалах про алхіміків та і чорну магію: високі громіздкі стелажі з запорошеними важкими книжками та фоліантами, на поличках сотні й сотні різноманітних флакончиків, баночок, інших сосудів з усякими травами і рідинами. І звісно ж, пальники з підвішеними до них колбами.
Але ніякого неприємного запаху Олеся не відчула. Навпаки, пахло дуже спокусливо: ваніллю, трояндами і ще чимось незрозумілим, але надзвичайно привабливим.
Дівчина почала з насолодою принюхуватися.
– Я готую нові парфуми для королеви Естелли, – сказав Марил і запитав: – Тобі подобається аромат?
– Незрівнянний! Жодного разу не нюхала нічого прекраснішого! – анітрохи не лукавлячи, прошепотіла Олеся, – і, напевно, жодної хімії чи синтетики.
– Я надішлю тобі флакончик, – пообіцяв Маріл.
Він не зовсім зрозумів, про що говорить дівчина, але не став загострювати увагу, а одразу взявся до справи:
– Щоб визначити, на що ти здатна, я повинен вивчити твою кров. Це не страшно і не завдасть тобі незручностей.
– Кров? А у вас тут все стерильно? – насупилася Олеся, знову роздивляючись темний, запорошений простір кабінету, але вже більш уважніше, – А то, знаєте, мені інфекції не потрібні...
Маріл поморщився. У нього не було часу розгадувати загадки, що таїлися в словах дівчини. І вмовляти її він теж бажання не мав.
Мудрець швидко підняв руку і провів розкритою долонею перед Олесіним обличчям.
– Будеш робити те, що я тобі накажу! Зрозуміла?
Погляд дівчини тут же зупинився, а обличчя немов закам'яніло.
– Робити те, що ти накажеш, – повільно повторила вона голосом, схожим на голос заводної ляльки.
– Отак вже краще! – сказав Марил і взяв дівчину за зап’ястя.
