Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Олеся дуже швидко усвідомила: все відбувається наяву, бігти їй нікуди, тож остаточно полишила свої шалені думки втекти із замку й знайти дорогу назад, додому.
Та й що вона там залишила, у світі людей? По суті – нічого, крім страшенної небезпеки, яка загрожувала її життю.
– Інший світ так інший світ, – міркувала Олеся вголос, дивлячись із вікна кімнати на густі зелені ліси, що тріпотіли за вікном на свіжому весняному вітрі, – цілком як у нас десь на півдні, де і холодів не буває. І запах майже такий самий... Жити можна і дуже навіть комфортно, до того ж вибору в мене все одно немає! Звісно, тисне те, що нічого про Ліку не знаю, але ж мені пообіцяли... Та й серцем відчуваю – все з нею гаразд!
Олеся із задоволенням втягнула ніздрями ароматне повітря, наповнене легким присмаком димної гіркоти.
Дівчина вже звиклася зі своїм становищем, тим більше, що ставилися до неї дуже добре.
Вона вільно блукала околицями замку, заходила в стайню, щоб помилуватися дивовижними кіньми, які стояли в просторих денниках із мармуровими поїльницями, де хлюпала кришталева вода, і все ніяк не наважувалася прокотитися верхи на якому-небудь із них.
Їй здавалося, що коні іншого світу відрізняються від тих, до яких вона звикла, займаючись кінним спортом у своєму місті.
Олеся боялася не впоратися і облажатися. А для неї – наїзниці, яка брала участь у змаганнях із виїздки і конкуру, це стало б повним і ганебним провалом.
Король Ектор і королева Естелла теж були з нею привітними, кілька разів вона навіть снідала разом із ними, але продовжувала почуватися незручно в присутності царствених осіб, інтуїтивно усвідомлюючи непереборну прірву між собою і ними.
Вранці, на п'ятий день її перебування в замку, до неї завітав Маріл.
Олеся сиділа на ліжку і ліниво пила якийсь міцний напій із трав, що за смаком злегка нагадував каву.
Ясна річ, до суміші арабіки і робусти, вареної в турці, йому було далеко. Але вибору на залишалося, тому доводилося задовольнятися тим, що пропонували.
– Я сподіваюся, ти вже відпочила як слід. Пора б і справою зайнятися, – діловито почав Маріл, дивлячись на пом'яте обличчя Олесі, на розпатлане після сну волосся.
– Якою справою? – позіхнувши в кулак, без жодного інтересу поцікавилася вона.
– Принц Адвіан вчора вирушив на пошуки твоїх подруг...
– І як довго він їх шукатиме? – дівчина відразу пожвавішала.
– Ми перевірили портал і з'ясували, де утворився пролом. Це сталося біля кордону королівства Даяд поруч із нічийними землями.
– Далеко звідси?
– Не дуже! Але ти не хвилюйся. Адвіан полетів на Кайтані, тож не затримається і незабаром повернеться, сподіваюся, з добрими звістками. Я радив йому поїхати верхи, але він забажав полетіти…
– А Кайтана – це що, якийсь бізнес-джет? – запитала Олеся, яка не має жодного уявлення про те, як в іншому світі вирішують проблеми з перельотами, – Або літаючий килим? – додала, згадавши прочитані в дитинстві казки.
– Кайтана – це виверна, – відповів Маріл.
– Виверна? – Олеся напружила пам'ять, – Здається, це такий звір на зразок дракона?
Маріл всміхнувся і кивнув.
Олеся хмикнула. Було б чому дивуватися! Звісно, який ще транспорт, крім літаючих рептилій, можуть використовувати в іншому світі!
– Чи є ще запитання? – терпляче поцікавився Маріл.
Олеся знизала плечима, допила напій і запитала:
– То якою справою ти хотів зайнятися? Адже я попереджала, що нічого не робитиму, поки ви не повернете моїх подруг.
– А й не прошу тебе що-небудь робити. Але невже тобі самій не цікаво перевірити свої здібності?
– Здібності? Це ті здібності, за допомогою яких я, нібито, ваше королівство маю врятувати?
– І не тільки.
Маріл не поспішав розповідати їй про свої сумніви. Зрештою, невідомо, кому саме з трьох дівчат призначено врятувати Уаджит від загибелі.
І що довше мудрець розмірковував про це, то більше хвилювала його подальша доля Олесі та її подруг. Йому була неприємна думка навіть про одну жертву, а тут цілих три, і всі вони – заради подальшого щастя королівства!
Та й король Ектор усе випитує, чи є якась можливість обійтися без крові?
Пролита, навіть на благо кров, може обернутися проти тих, хто її пролив. Це Маріл і сам знав, але іншого способу поки що не бачив. Тому йому й потрібно зрозуміти, про яку з дівчат оповідає пророцтво, і спробувати відправити тих, хто не причетний, назад у світ людей якомога швидше. Спосіб є, про нього написано в книгах. Звісно, часу не так багато, але якщо розібратися швидко, то буде шанс врятувати хоча б двох.
Поки що це єдине, що Маріл може зробити.
– Наше королівство потребує допомоги, це правда, але спершу ми маємо упевнитися, що ти – та сама дівчина, про яку йдеться в пророцтві.
– Отже, є сумніви? – Олеся зневажливо підняла брови.
