Порожнє небо - Радек Рак
Він крикнув тонко, по-бабському.
Метнувся просто вперед, аби подалі від сестри Ремедіос. Зробив ледве кільканадцять кроків, коли з-поміж павучих тіней до горлянки йому стрибнула матінка Інтенебрія.
Він махнув смолоскипом раз-другий, очільниця Будинку святого Обскуранта впала на чотири лапи і стала кружляти навколо нього, клацаючи зубами, з її писка текла рожева піна — але вона не відступала. Із криком, серце ледь не вистрибне з грудей, Толпі наосліп кинувся тунелями — вгору чи униз, не мало значення, аби якомога далі від черниць, що перетворилися на чудовиськ. Ті не відставали, він усе ще відчував за собою псяче дихання матінки Інтенебрії, все ще чув важкі кроки сестри Ремедіос.
Він увірвався до квадратного підвалу, де було повно брукви, ріпи та пророслої картоплі, і від гострого запаху землі у нього засвербіло в носі. Звідси не було іншого шляху, як лише піднятися стрімкими сходами нагору. Толпі перестрибував по три-чотири сходинки, допомагаючи собі вільною рукою, перечіпався, але ліз далі. Дістався дверей, шарпнув за клямку. Зачинені.
— На допомогу! — заволав він. — На допомогу! На допомо-о-огу!!!!
Матінка Інтенебрія глибоко вгризлася йому в литку. Толпі репетував, грюкав у двері, бив ногою. Черниця лише сильніше стискала щелепи.
— На допомогу!!! На допомогу!!! — і загасив смолоскип в оці матінки Інтенебрії. Та заскавчала, шарпнулася назад, вириваючи в Толпі з-під коліна шматок м’яса.
Підвальні двері піддалися. Толпі випав у коридор, знову зачинив їх і спробував узяти на засув, але скобель був надто вигнутим. Тож хлопець втік углиб приміщення, до кімнат, не зважаючи на те, що стікає кров’ю, наче порося на бойні.
Мешканці будинку — кардупель із великим черевом та лисиною, його бридка дружина і зграйка блідих дівчаток — сховалися за піаніно в залі. Толпі стільцем розбив вікно і вискочив надвір, у порожній неосвітлений вечір. Його ноги були важезними, наче в кошмарному сні, у голові шуміло, перед очима мерехтіли темні цятки. Крики родини, яку шматували розлючені черниці, він чув наче крізь товстий шар вати. У жодному з вікон сусідніх будинків не загорілося світло, всі вдавали, ніби нічого не чують.
Він заскочив у першу-ліпшу браму, за якою тягнувся темний брукований прохід. Зачинив на засув двері, як зумів, і сховався в купі продовгуватих ящиків, які здіймалися під саму стелю відразу біля входу. І тільки потім дозволив собі розкіш знепритомніти. Провалився у ніщо, наче шугнув головою в яму.
XXIX. Як Толпі зустрів розумну дівчину
Коли він нарешті прийшов до тями, світло дня вже вривалося крізь браму, знову розчинену навстіж. Толпі напівпритомно роззирнувся навколо. Ящики, за якими він сховався, виявилися домовинами.
Він шарпнувся, переляканий, домовини із гуркотом попереверталися, а деякі — ще й відчинилися. Були порожніми. Схоже, тут містилася столярна майстерня або ж якийсь поховальний заклад. Хлопець виліз з-під домовин і поплентався на вулицю. Нога в нього розпухла по саме стегно і пульсувала болем, який він відчував аж у зубах. Але рана вже не кривавила: схоже, черниця не дісталася до жодної важливої артерії. У голові його гуділо, а сам він ледве тримався на ногах. Довелося спиратися на мур, щоб узагалі йти.
Він опинився на Гродській, головній вулиці Старого Міста, що великим півколом вела від Краківської брами через Ринок та Площу По Костелу до Замкової брами. Зігнутий навпіл, Толпі, ледве живий уламок людини, шкутильгав угору вулицею, прагнучи якомога швидше опинитися в будинку на Золотій, наче там його мав чекати хтось, хто ним заопікується і перев’яже рану. Перехожі минали його мовчки, вдаючи, що не помічають, як минають гімно або труп тварини на краєчку дороги.
Денне світло, хоча й імлисте та розпорошене листопадом, різало очі, викликаючи нудоту. Але якось він таки доповз до кімнати Аделі, де попереднього дня сконав янгол; подушка все ще пахла ладанним потом. Він заснув, а коли прокинувся, було вже темно.
Голодний, із жаром, який стугонів під черепом, з пересохлою горлянкою, він почував себе ще гірше. Нога зробилася твердою та великою, як у слона. Незважаючи на це, Толпі почалапав на кухню, де ковтнув жменю якихось гірких піґулок. Допив рештки коньяку, хоча того залишалося не надто багато, бо три чверті пляшки пішло на янгола. Якимсь дивом хлопцеві вдалося зняти штани.
Довелося розрізати штанину ножем, бо нога ледве там поміщалася. Тканина знялася разом із струпом, і кровотеча поновилася; Толпі здивувався, що рана майже не болить. Йому бракувало чверті литки, рана по краях почорніла, наче припалена вогнем, а вся нога стала синьою, по стегну йшли пурпурові смуги.
Толпі не належав до тямовитих хлопців, але він розумів, що справи кепські. Промив рану застояною водою, яка залишилася у відрі від позавчора, а потім, подумавши, тісно перебинтував усю литку подертою на шмаття сорочкою. З’їв засохлий шматок хліба із супом і заварив собі міцну та до бридкості солодку каву. Йому зараз не можна спати.
Після кави серце Толпі застукотіло швидше. Він ледве виліз на дах. У колекторах стеллоскопа хлюпотіло трохи зоряного блиску — небагато, але, може, цього вистачить. Хлопець вилив ті жалюгідні рештки у надщерблене горнятко та обережно вліз назад крізь вікно. Піднявся на другий поверх, до кабінету Тифона Ґорґоновича, де близько пів години порпався в шафках. Знайшов десь фунтів зо три набоїв різних розмірів і трохи розсипчастого пороху, який металево блищав у шухляді. Відніс усе те на перший поверх, розкрутив, що зумів, та висипав все під двері підвалу. Чимало патронів не вдалося розібрати, тож їх він просто повтикав у чорну купку. Гадки не мав, чи вистачить такого заряду і чи не буде той надто сильним — але часу в нього залишалося обмаль, тож треба було поспішати. Він насипав через увесь коридор тонку смужку пороху, додатково скропив його гасом. Тремтячими руками клацнув запальничкою біля кінчика доріжки і втік углиб будинку так швидко, як тільки дозволяла хвора нога.
Гримнуло. З вікон повилітали шибки, у двері повалив чорний дим. Десь неподалік загавкали пси, тут і там люди визирали у вікна, хтось лаявся. Задоволений собою, Толпі знову зайшов у задимлений коридор.
Двері у підвал вирвало разом із шматком стіни, стеля над діркою небезпечно просіла. Павутиння тріщин вкривало мур.
Із
