Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Чим може загрожувати той факт, що дивний принц колись насправді вижив, темні не дуже уявляли. Вони навіть примудрилися поділитися на два табори. Частина вважала, що майже нічим. Точніше, нічого наявність принца не змінює. Друга частина згадала про якісь пропавші артефакти і інші легенди. Коли і що пропало вони впевнені не були, але мало що.
— А іще серед його предків може бути орк, — згадав тип з тацею і всі знову задумалися.
Як виявилося, лише для того, щоб вирішити — в будь якому разі потрібно поспішати. Бо єдиний факт в якому вони всі були впевнені, один з королівських артефактів для ілюзій цей тип точно вкрав. І ось це вже проблема. Бо користуватися ним могли лише представники королівського роду. Признані представники. З котрими артефакт знайомий. Користуватися тим артефактом можна було нечасто, потрібно було довго накопичувати енергію. І сила ілюзій зв’язана саме з кількістю енергії. А тут накопичували досить довго.
— І що? — запитав Лялянівель.
— І ми можемо стояти поряд, вони можуть горланити пісні, смердіти, як вигрібна яма, сяяти магією так, що здавалося б, навіть крилаті на своїх горах побачать. Але ми нічого бачити і відчувати не будемо. Поки хтось з них до нас не доторкнеться, — пояснив Нетин.
— А торкатися вони не захочуть, — кивнув Лялянівель. — Добре, у вас є план міста? Я відмічу всі місця, де є темні ельфи. І якщо там не ваші колеги…
— То можливо саме вони. На інше не багато шансів, — кивнув Нетин і помахав рукою.
Сумний власник пивної зітхнув і кудись пішов. Мабуть за планами. Хоча хто його знає, може він вирішив, що це слушна нагода, щоб втекти. Кудись дуже далеко. Туди, де темних ніколи не буває.
***
Ось саме в подібних випадках Дарка розуміла, що вона все-таки несправжня орчанка. Бо ні одна орчанка б не послухалася чоловіка і не залишилася дома, коли хтось там десь на неї полює. Не тоді, коли немає маленьких дітей, котрих нема на кого залишити. Діти єдине, що може зупинити орчанку і не дозволити їй прийняти участь у якійсь авантюрі.
Дарці авантюр не хотілося. Їй хотілося дочитати книжку, потренувати магію і щоб Лялянівель скоріше повернувся. Замість цього вона розбиралася в дивній суперечці дівчат в крамниці. І добре б продавчинь, там розібратися шанси були. Але сперечалися ті, котрі прийшли щось купити. Що, вони самі не знали, але чомусь були впевнені, що суперниця прийшла, щоб забрати вибране у неї з-під носа. І ні, вони не згодні розійтися в різні боки. Бо саме там, де знаходиться суперниця буде те саме цікаве.
І ось що з цим робити? І обізвати їх дурепами не можна.
Так що Дарка стояла, слухала, іноді кивала. І так ледь не годину, аж поки цим дивним жінкам набридло сперечатися.
— Це мабуть сенс їхнього життя, — сказала одна з продавчинь, коли дивачки ледь не обнявшись пішли.
— Ага, знущатися наді мною, — погодилася з нею Дарка і теж пішла. До своєї книги. А щоб знову не знайшли і не попросили когось вислухати, взяла книгу і пішла її читати в саду. По дорозі вона прихопила подушку, щоб було на чому сидіти (на лавочці її знайдуть) і кочергу заради самозахисту. Ту саму, котру тканиною обмотала.
Ось так вона й вийшла, притискаючи однією рукою до живота подушку книгою і бадьоро розмахуючи кочергою в іншій. Нікого зустріти у власному саду вона не очікувала. Пам’ятала, що Лялянівель якийсь захист навісив. Та й день був чудовий. Не дуже жаркий і не занадто прохолодний.
— Переловили б їх усіх скоріше, — пробурмотіла Дарка, придивляючись до проходу між кущами жасмину. Чогось їй туди йти не хотілося. Здавалося, що тінь якась трохи не така, та ще й ворушиться якось дивно. Але горобці в тих кущах цвірінькали з усіх сил, так що там навряд хтось міг бути. — А то я скоро до кожної тіні придивлятися почну.
Хмикнувши, Дарка все-таки пішла до кущів. Горобці при її наближенні спочатку приголомшено замовчали, потім трохи подумали і вирішили перелетіти на інші кущі. І ніяких тіней там не було, просто в’юнок по траві розтягнувся і виявився трохи темнішим.
Дарка пройшла між кущами, оглянулася і іще раз хмикнула. А потім пішла до яблуні. І майже до неї дійшла, коли скоріше відчула, ніж справді почула якийсь рух зліва. Якраз з тієї сторони, де в неї в руці була кочерга. Так що й прилетіло рудому хлопчині в зеленій хламіді заслужено. Добре так прилетіло. Кочергою, та по зубах.
На ельфа цей тип схожим не був, Дарка потикала його ногою в плече і ще раз хмикнула. Чого б цей тип не хотів, розповісти найближчим часом він нічого не зможе.
— Яка войовнича дівчина, — захоплено прошепотіли справа. Дарка миттєво розвернулася і врізала кочергою на звук. Смачно так врізала, тип, який майже зливався зі старою сливою, зігнувся і, здається заплакав.
Дарка трохи пригнулася і озирнулася.
— Дуже цікаво, — видихнула і, кинувши подушку, припустила назад до дому. Мало хто ще в саду тиняється і де цю дивну тканину взяв, яка допомагає маскуватися на тлі трави, кущів і дерев. І ніякої тобі магії, щоб їх цих винахідників, рідною кочергою та по найцікавішим місцям.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно