Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало
Казку Дарка знала, вона була про дівчину, яка зняла прокляття з коханого доторкнувшись до нього. А це було непросто, тому що вигляд той коханий мав страшенний і дуже злий. Городяни від нього розбігалися, король вже майже зібрав військо, щоб його вбити, розмовляти нещасний не міг, та й впізнала діва коханого по браслетику, який сама сплела.
Героїня казки була ще тою авантюристкою.
А насправді на хлопцеві була всього лише ілюзія, яку на нього навісила темна ельфійка котру він не захотів кохати і їхати з нею додому. До неї додому. Якщо вірити казці, в якусь підземну печеру.
І так, в казці доторкнутись до зачарованого юнака мала саме кохана дівчина. Але насправді як підозрювала Дарка все одночасно і проще, і складніше. Проще, тому що розбити ілюзію міг будь-хто. Вона точно про щось таке читала в книжці про магію. Спочатку ілюзії взагалі використовували лише для вистав. Такий собі своєрідний театр. І вони були занадто тендітні, розсіятися могли навіть від пориву вітру. Тому глядачі сиділи тихо, як миші під віником і дихали через раз. Потім цей недолік поступово виправляли. Але якщо ілюзії якісь достатньо старі. По стрій методі зроблені, або з допомогою старого амулету, то дотик дійсно може їх розвіяти. Залишилося вирішити до кого торкатися.
До Лялянівеля, бо по казці потрібен саме коханий? Так на то вона й казка, щоб в ній була якась зовсім казкова умова. Насправді зробити так, щоб навіть прокляття могла зняти лише якась конкретна людина — неможливо. А ілюзії, то навіть не прокляття з їхнім чіплянням на емоції і відчуття провини. Ілюзії, то просто магія. А навіть цілительська магія не «бачить» великої різниці між людьми. Що вже казати про щось інше. Щось, що доводили до досконалості для обману відчуттів. Відчуттів тих, кого воно задіне. Ну, якщо їх якось не помітили, щоб не діяло.
Так що торкатися саме Лялянівеля не обов’язково. Обов’язково дочекатися його. Бо збите заклинання можна поправити, якщо є час і фахівець. З амулетом іще простіше. Зупинити його роботу, а потім відновити. І торкатися когось вдруге полонянці уже навряд дозволять. Навіть якщо подумають, що перший раз був випадковим.
— Ага, — сказала Дарка, відкладаючи книжку вбік. — Значить потрібно розпочати бійку, коли з’явиться Лялянівель і інші рятівники. З будь-ким? В ритуалі я буду стояти самотня, як тополя посеред поля?
— Так, — підтвердив лікар найманців. Схоже все разом, хоча відповідав на останнє запитання.
З нього теж взяли клятву, що він не розповість про те, як можна зруйнувати ілюзію? Але, схоже, забули заборонити давати читати казки і вчасно відповідати на сторонні питання.
— З коробкою, в котрій наш артефакт в руках, — додав орк. — Але враховуючи що це за ритуал буде і хто його буде проводити, я б на твоєму місці постарався якомога скоріше цю коробку з рук випустити і більше не торкатися.
— Зрозуміло, — кивнула Дарка. Тому що в неї з’явилася ідея. І навіть якщо вона не спрацює, час на те, щоб до когось доторкнутися вона дасть. — Що робимо далі?
— Далі ми тебе зв’язуємо… — сказав орк.
— Да? А тримати твій артефакт я як буду? — здивувалася Дарка.
— Хоч одну руку тобі для цього розв’яжуть, — лякаюче посміхнувся орк.
— Скоріше обидві розв’яжуть, — знову заговорив лікар, інші найманці мовчали і тільки зрідка перезиралися. — А можливо і зовсім мотузку заберуть, щоб хоч вигляд добровільної участі був. Ритуали штука складна і через таку дурню можуть не спрацювати. Або спрацювати якось не так. А тут іще й боги замішані.
Дарка кивнула і спитала:
— А протиотрута коли?
— Коли будемо майже на місці. Щоб якнайдовше діяла. А то мало що. Потім тебе напоїти нею ще раз буде складно — пояснив орк і почухав потилицю. — Ти там, якщо наш план спрацює, відразу кричи своєму чоловіку і його товаришам, що нас бити не треба. Ми просто постоїмо осторонь, по контракту. Ув’язуватися в бійку нам по ньому не потрібно. А то знаю я тих сердитих світлих ельфів. Краще вже батько з поліном.
Дарка кивнула.
І задумалася зовсім не про свої проблеми. А про складності найому найманців. Особливо складно воно буде, якщо вони не хочуть насправді до тебе найматися. І не тупі вони зовсім, як обійти власний контракт придумають. Так що краще платити чесно і не чіпати тих, хто чомусь тебе не любить.
— Це добре, що вони будуть чекати твого чоловіка… — знову заговорив орк, підходячи до дівчини з мотузкою.
— Скоріше когось іншого будуть чекати, темненького, — вперше заговорив темний напівкровка. Голос в нього був хоча і чоловічий, але високий. З таким співати треба, мабуть.
— Нишпорок, — сказала Дарка.
— Нишпорок, — погодився напівельф. — Цінних нишпорок, яких сподіваються захопити, тому й пастку готують. Перестріляти здалеку всяк було б простіше. Або не підпустити до себе.
— Але для нас це добре, — промуркотів орк, вручивши дівчині мотузку. Мабуть щоб трохи до неї звикла. — Будем виходити, зв’яжем, ти ж полонянка. Спробуй зобразити непокору і злість.
Дарка спробувала і орк кивнув. Мабуть вийшло з першої спроби.
— Найкращі паски взагалі виходять, якщо їх робиш посеред інших пасток, про котрі противник знає, — додав орк.
І Дарка запідозрила, що він так її розважає. Щоб вона менше на нього злилася. Щось таке він про орчанок знав, чого не знала вона, мабуть. А він же сам сказав, що орчанки в ній багато, більше, ніж ті втікачі від темних ельфійок очікують.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно