Свято Червоної Косинки - Тетяна Гуркало

Лялянівель кивнув.

Нетин граційно поклонився, дивно посміхнувся, попрощався і пішов собі. А барон так і залишився стояти.

— А з цією статуєю нам що робити? — спитала бабуся, знову войовниче піднявши сковороду.

— Не знаю, — відсторонено відповів Лялянівель. — Знімати темноєльфійський параліч я не візьмуся, спеціаліст потрібен. Або саме спаде через деякий час.

Дарка зітхнула, уявила як ця краса буде стояти посеред крамниці і запропонували:

— Давайте вартовим віддамо.

Барон почав витріщатися ще страшніше.

— Або посеред якоїсь площі залишимо. Можливо його там родичі побачать і додому заберуть.

Друга пропозиція барону сподобалася ще менше. Так що вирішили віднести його до вартових. І навіть шматком тканини прикрили заради збереження інкогніто. А то, що на вереск барона збіглася купа глядачів і досить довго споглядала його через вікна, то це його проблеми. Вікна прикривати тканиною уже запізно і кричати його ніхто не змушував.