Танок драконів - Джордж Мартін

Крізь довгі сірі пасма туману знову почувся дзвін відпущеної тятиви, і крекнув батько, коли стріла уп’ялася йому в низ живота, і ляснули сідниці об камінь, коли він сів востаннє, щоб померти. «А куди діваються повії?» — сказав він. «І справді — куди? — хотів запитати у нього Тиріон.— Куди поділася Тиша, батьку?»

— Скільки ще нам терпіти цей туман?

— За годину маємо вийти зі Скорботи,— сказав Гальдон Недомейстер.— А вже звідти — приємна прогулянка. В пониззі Ройна за кожним поворотом розташовані села. Сади, виноградники й ниви, де на сонці достигає пашниця; рибалки на воді; гаряча купіль і солодкі вина. Містечка Селорис, Валісар і Волон-Терис оточені мурами і настільки великі, що в Сімох Королівствах вважались би справжніми містами. Думаю, я...

— Світло попереду,— сповістив Гриф Молодший.

Тиріон теж його побачив. «„Рибалочка“ або інший байдак»,— подумки запевнив він себе, але інтуїтивно знав, що помиляється. Ніс засвербів. Тиріон люто його почухав. Світло з наближенням «Сором’язливої панни» яснішало. Як тиха зірка вдалині, воно слабенько світилося в тумані, ваблячи до себе. Незабаром було вже два вогники, потім три: нерівна лінія маяків, які стояли на воді.

— Міст сновидінь,— повідомив Гриф.— На мосту стоятимуть закам’янілі. Хтось почне плакати-стогнати, але нас вони навряд чи чіпатимуть. Переважно закам’янілі — слабосильні створіння, незграбні, вайлуваті, недоумкуваті. Під кінець усі вони божеволіють і тоді стають небезпечні. Якщо доведеться, відганяйте їх смолоскипами. І в жодному разі не дайте їм вас торкнутися.

— Може, вони нас і не побачать,— сказав Гальдон Недомейстер.— Туман приховає наше наближення, поки ми не опинимося майже під мостом, а далі ми його проминемо — вони й не спам’ятаються.

«Камінні очі — сліпі»,— подумав Тиріон. Смертельна форма сіролуски починається з кінцівок: поколюють кінчики пальців, чорніє ніготь на нозі, втрачається чутливість. Коли оніміння переходить вище на руку чи ногу, м’ясо твердне й холоне, а шкіра набуває сіруватого відтінку, як у каменю. Є приказка: від сіролуски є три надійні види ліків — сокира, меч і тесак. Відрубавши хвору кінцівку, знав Тиріон, і справді іноді вдається зупинити поширення хвороби, але не завжди. Чимало людей пожертвувало рукою або ногою, щоб дуже скоро виявити: і друга посіріла. А коли це сталося, надії вже нема. Коли хвороба доповзає до обличчя, вона зазвичай викликає сліпоту. На останніх стадіях хвороба проникає глибше — у м’язи, кістки та внутрішні органи.

Міст попереду збільшувався. Міст сновидінь, назвав його Гриф, та сновидіння ці були розбиті. В туман тягнулися білі кам’яні арки — від Палацу скорботи до західного берега ріки. Половина з них обвалилася під вагою сірого моху, який їх обліпив, і густої чорної лози, яка зміїлася з води. Широкі дерев’яні прольоти прогнили, але частина ліхтарів уздовж мосту й досі горіла. Коли «Сором’язлива панна» підпливла ближче, Тиріон розгледів обриси закам’янілих, які безцільно рухалися серед світла, немов повільні сірі метелики. Деякі були голі, інші в саванах.

Гриф оголив меча.

— Йолло, запалюй смолоскипи. Хлопче, забери Лемору в каюту і сиди там з нею.

Гриф Молодший кинув на батька впертий погляд.

— Лемора свою каюту сама знайде. Я хочу залишитися.

— Ми присягнулися захищати тебе,— стиха мовила Лемора.

— Не треба мене захищати. Я мечем володію незгірше за Качура. Я вже наполовину лицар.

— А наполовину дитина,— сказав Гриф.— Роби, як кажуть. Бігом.

Вилаявшись собі під ніс, юнак жбурнув на палубу свою жердину. Стукіт химерною луною полетів у тумані, й на мить здалося, що всюди навколо падають жердини.

— Чого я маю тікати й ховатися? Гальдон лишається, Ісілла також. Навіть Гугор.

— Ага,— підтвердив Тиріон,— але ж я такий маленький, що й за качуром легко сховаюся.

Він застромив у жаровню півдюжини смолоскипів, спостерігаючи, як загоряється проолієне ганчір’я. «Не витріщайся на вогонь»,— звелів він собі. Полум’я в темряві геть засліплює.

— Ти ж карлик,— презирливо кинув Гриф Молодший.

— Ти викрив мій секрет,— сказав Тиріон.— Так, я Гальдонові навіть до пояса не дістаю, тож виживу я чи ні, усім до дупи...— («А тим паче мені самому»).— А от ти... ти — наше все.

— Карлику,— зронив Гриф,— я тебе попереджав...

З туману вихопився тремтливий стогін, слабкий і тоненький.

Лемора, здригнувшись, крутнулася.

— Семеро спасіть.

Розбитий міст був уже за якихось п’ять ярдів попереду. Навколо опор біло шумувала вода, як піна з рота божевільного. За сорок футів угорі, під мерехтливим ліхтарем, стогнали і скаржилися закам’янілі. Вони звернули на «Сором’язливу панну» уваги не більше, ніж на яку-небудь колоду. Тиріон, міцніше стиснувши смолоскип, піймав себе на тому, що затамував подих. І тут вони запливли під міст: обабіч були білі стіни, густо порослі сірою цвіллю, а навколо байдака сердито вирувала вода. На мить здалося, що він от-от вріжеться в праву опору мосту, але Качур відштовхнувся від неї жердиною назад на середину течії, а за кілька секунд уже випливли з-під мосту.

Не встиг Тиріон видихнути затамоване повітря, як Гриф Молодший схопив його за руку.

— Що це ти кажеш? Що я — наше все? Що ти мав на увазі? Чого це я — наше все?

— Ну,— мовив Тиріон,— якби закам’янілі схопили Яндрі, або Грифа, або нашу красуню Лемору, ми би погорювали та й попливли далі. А якби ми втратили тебе, вся ця авантюра полетіла б до біса, всі ці роки гарячкових інтриг сироторгівця з євнухом були б змарновані... хіба не так?

Хлопець глянув на Грифа.

— Він здогадався, хто я.

«Якби й не здогадався досі, то зараз уже точно». На той час «Сором’язлива панна» далеченько відійшла від Мосту сновидінь. Лишилося тільки світло, яке маліло позаду, а скоро й воно згасне.

— Ти — Гриф Молодший, син перекупного меча Грифа,— сказав Тиріон.— А може, сам Воїн у смертному тілі. Дай-но придивитися...

Він підніс смолоскип, заучивши світлом обличчя Грифа Молодшого.

— Припини,— наказав Гриф,— бо пошкодуєш.

Карлик не звернув уваги.

— На тлі синього волосся очі здаються синіми, це добре. А байка про те, що ти його фарбуєш на честь своєї покійної матері-тайросянки так мене розчулила, що я мало не розплакався. Однак людина цікава не може не замислитися: навіщо це якомусь там синові перекупного меча потрібна септа