Ім’я вітру - Патрік Ротфусс

Лоррен сприйняв моє мовчання як відповідь.

— Ось тобі порада, — лагідно сказав він. — Аміри — драматичні постаті. В юності ми всі граємося в амірів і б’ємося мечами з вербових лозин. Потяг до таких історій звичайний для хлопчиків. — Він зазирнув мені в очі. — Однак чоловік, арканіст, має зосереджуватися на сьогоденні. Він має займатися практичними речами.

Говорячи далі, він не відривав погляду від моїх очей.

— Ти юний. Багато хто судитиме про тебе лише за цим. — Я вдихнув, але він підняв руку. — Я не звинувачую тебе в потуранні хлопчачій примсі. Я раджу тобі уникати того, що скидається на хлопчачу примху. — Він пильно глянув на мене; його обличчя було як завжди спокійним.

Я згадав, як зі мною поводився Емброуз, і кивнув, відчуваючи, як мої щоки паленіють.

Лоррен дістав перо й закреслив кількома штрихами єдиний рядок, записаний мною в обліковій книзі.

— Я дуже поважаю цікавість, — сказав він. — Але інші мислять не так, як я. Я б не хотів побачити, як твій перший семестр без потреби ускладнює щось подібне. Передбачаю, що тобі буде доволі важко й без цієї необов’язкової мороки.

Я схилив голову, почуваючись так, ніби якимось робом засмутив його.

— Зрозумів. Дякую, пане.

Розділ тридцять дев’ятий

Досить довга мотузка

Наступного дня я прийшов на заняття до Гемма за десять хвилин до його початку й сів у передньому ряду. Я сподівався впіймати майстра до початку заняття й врятуватися від необхідності висидіти ще одну його лекцію.

На жаль, він не прийшов завчасно. Коли Гемм зайшов крізь нижні двері в залу та подолав три сходинки до дерев’яної сцени на помості, лекційна зала вже була повною. Він оглянув аудиторію, шукаючи поглядом мене.

— Ах, звісно, наш диво-хлопчик. Прошу, підведися.

Не знаючи напевне, що відбувається, я встав.

— У мене є для всіх приємні новини, — оголосив він. — Пан Квоут, який стоїть тут, запевнив мене, що він цілком обізнаний з основами симпатії. Тим самим він зголосився провести сьогоднішню лекцію.

Він театрально змахнув рукою, запрошуючи мене долучитися до нього на сцені. Всміхнувся мені, хоча очі в нього були жорстокі.

— Пане Квоуте.

Звісно, він з мене кепкував, сподівався, що я звалюся на своє місце, наляканий і присоромлений.

Але в моєму житті було вдосталь задирак. Тож я виліз на сцену й потис йому руку. Звернувся до студентів добре поставленим сценічним голосом:

— Дякую майстрові Гемму за цю можливість. Я лише сподіваюся, що зможу допомогти йому пролити трохи світла на цю надзвичайно важливу тему.

Розпочавши цю маленьку гру, Гемм уже не міг припинити її, не виставивши себе дурнем. Потиснувши руку, він глянув на мене так, як собака дивиться на загнаного на дерево кота. Усміхаючись самому собі, він пішов зі сцени й зайняв місце в передньому ряду, яке я нещодавно звільнив. Упевнений у моєму невігластві, він не хотів зупиняти цього фарсу.

Я б нізащо не вибрався тоді сухим з води, якби не два з численних недоліків Гемма. По-перше, те, що він узагалі був дурним і не повірив у сказане мною напередодні. По-друге, його бажання побачити, як я осоромлюся, і що серйозніше, то краще.

Простіше кажучи, він надав мені досить довгу мотузку, щоб я міг на ній повіситися. Очевидно, він не розумів, що зашморг із неї однаково добре підійде й моїй, і його шиї.

Я повернувся обличчям до студентів.

— Сьогодні я представлю ілюстрацію до законів симпатії. Але, оскільки наш час обмежений, мені знадобиться допомога в приготуваннях. — Я показав на обраного навмання студента. — Дуже прошу, принеси мені одну волосину майстра Гемма.

Гемм із демонстративною люб’язністю віддав одну волосину. Коли студент приніс її мені, Гемм усміхнувся зі щирої втіхи. Він був певен: чим помпезніші мої приготування, тим більшою буде моя ганьба наприкінці.

Я скористався з цієї невеликої затримки, щоб побачити, з яким обладнанням я мушу працювати. Біля сцени стояла жаровня, а швидкий обшук шухляд робочого столу виявив крейду, призму, сірчані сірники, збільшувальне скло, кілька свічок і кілька металевих заготовок дивної форми. Я взяв три свічки й залишив решту.

Я взяв волосину майстра Гемма в студента і впізнав у ньому Безіла, хлопчину, якого Гемм напередодні залякав.

— Дякую, Безіле. Принеси, будь ласка, сюди оту жаровню та розпали її якнайшвидше.

Коли він підніс її, я з радістю побачив, що жаровня обладнана невеличкими міхами.

Поки він лив на вугілля спирт і підпалював його, я звернувся до інших студентів.

— Осягнути поняття симпатії не зовсім легко. Але в основі всього завжди лежать три прості закони.

Перший — Догмат Співвідносності, який твердить: «подібність посилює симпатію». Другий — Принцип Спорідненості, який твердить: «частина предмета може представляти весь предмет». Третій — Закон Схоронності, який твердить: «енергію не можна ні знищувати, ні створювати». Співвідносність, спорідненість і схоронність. Три «с».

Я замовк і послухав, як півсотні пер, шкрябаючи, записують мої слова. Поряд зі мною завзято надимав міхи Безіл. Я зрозумів, що це може припасти мені до душі.

— Якщо це ще не зрозуміло, не турбуйтеся. Після демонстрації все має стати цілком очевидним. — Глянувши вниз, я побачив, що жаровня добре нагрівається. Подякувавши Безілові, я підвісив над вугіллям неглибоку металеву посудину й поклав туди топитися дві свічки.

Третю свічку я поставив у підсвічник на столі й підпалив сірчаним сірником із шухляди. Далі зняв посудину з вогню та обережно вилив її вміст, який уже розтопився, на стіл, утворивши грудку м’якого воску завбільшки з кулак. Поглянув на студентів ще раз.

— Більша частина роботи в симпатії припадає на перенаправлення енергії. Енергія пересувається за допомогою симпатичних зв’язків. — Я витягнув ґніт і заходився місити віск, ліплячи ляльку, трохи схожу за формою на людину. — Перший закон, який я згадав, «Подібність посилює симпатію», просто означає: що подібніші предмети один до одного, то сильнішим буде симпатичний зв’язок між ними.

Я підняв неоковирну ляльку, щоб студенти оглянули її.

— Це, — промовив я, — майстер Гемм.

Залою прокотився негучний сміх.

— Насправді це моя симпатична модель майстра Гемма. Ніхто не бажає висловити припущення щодо того, чому вона не дуже добра?

На мить запала тиша. Я дозволив цьому трохи затягнутися — хай глядачі тихенько посидять. Гемм учора їх травмував, і реакція в них була сповільнена. Врешті-решт якийсь студент із віддаленого кінця зали спитав: