Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський

Естерад Тиссен роззирнувся за чимось, що могло б служити як указка до карти, витягнув із паноплії[27] оздоблену рапіру.

— Нільфгард, — розпочав він лекцію, показуючи рапірою, куди треба, — атакував Лирію і Рівію, як casus belli[28] використавши атаку на прикордонний форт Ґлевіцінген. Не стану з’ясовувати, хто насправді нападав на Ґлевіцінген і яким чином перевдягнувшись. За позбавлені сенсу я також уважаю домисли, на скільки днів чи годин збройна акція Емгира випередила аналогічні дії Едірну та Темерії. Залишимо то історикам. Більше цікавить мене ситуація нинішня і те, що буде завтра. У цю мить Нільфгард стоїть у Дол Анґра й Едірні, прикритий буфером ельфійського домініона у Дол Блатанна, що межує із тією частиною Едірну, яку король Генсельт з Кедвену, кажучи образно, видер в Емгира з рота й зжер сам.

Дійкстра не прокоментував.

— Моральну оцінку дій короля Генсельта я також залишаю історикам, — продовжив Естерад. — Але одного погляду в бік карти вистачить, аби побачити: анексією Північної Марки Генсельт загородив Емгиру прохід до долини Понтару. Забезпечив фланги Темерії. А також і вам, реданцям. Ви повинні йому подякувати.

— Я подякував, — пробурмотів Дійкстра. — Але тихенько. У Третогорі ми приймаємо короля Демавенда з Едірну. А Демавенд має досить специфічну моральну оцінку діям Генсельта. Він звик її виражати у коротких і звучних словах.

— Я здогадуюся, — кивнув король Ковіру. — Залишимо це на певний час, гляньмо на південь, на річку Яругу. Атакуючи Дол Анґра, Емгир одночасно захистив собі фланг, уклавши сепаратний договір із Фольтестом з Темерії. Але відразу після закінчення бойових дій в Едірні імператор без церемоній зламав договір і вдарив на Брюґґе й Содден. Своїми боязкими перемовинами Фольтест вигадав два тижні миру. Вірніше, шістнадцять днів. А сьогодні у нас двадцять шосте жовтня.

— Саме так.

— А стан на двадцять шосте жовтня такий: Брюґґе й Содден зайняті. Фортеці Разван і Майєна пали. Армія Темерії розбита у битві при Маріборі, відіпхнута на північ. Марібор в облозі. Сьогодні вранці він іще тримався. Але зараз уже пізній вечір, Дійкстро.

— Марібор утримається. Нільфгардці навіть не зуміли його щільно закрити.

— То правда. Задалеко зайшли, занадто розтягнули лінії постачання, небезпечно оголили фланги. До зими вони припинять облогу, відступлять ближче до Яруги, скоротивши фронт. Але що буде навесні, Дійкстро? Що буде, коли з-під снігу визирне трава? Наблизься. Подивися на карту.

Дійкстра дивився.

— Подивися на карту, — повторив король. — Я скажу тобі, що навесні зробить Емгир вар Емрейс.

* * *

— Навесні розпочнеться наступ небувалого ще масштабу, — заявила Картія ван Кантен, поправляючи перед дзеркалом золоті локони. — Ох, я знаю, що сама по собі то інформація мало сенсаційна, біля будь-якої міської криниці баби полегшують собі прання оповідками про наступ навесні.

Ассіре вар Анагід, сьогодні надзвичайно знервована й нетерпляча, зуміла все-таки стримати себе від запитання, чому ж тоді дівчина дурить їй голову настільки несенсаційною інформацією. Але вона знала Кантареллу. Якщо Кантарелла починала про щось говорити, то мала для того причини. А говоріння зазвичай закінчувала вона висновками.

— Утім, я знаю трохи більше за поспільство, — продовжила Кантарелла. — Ваттьє розповів мені все, увесь перебіг наради в імператора. До того ж приніс до мене цілу течку мап, а коли він заснув, я роздивилася їх… Казати далі?

— Але ж так, — примружилася Ассіре. — Прошу, моя дорогенька.

— Напрямок головного удару, вочевидь, Темерія. Рубіж річки Понтар, лінія Новіград—Визіма—Елландер. Ударить група армій «Центр» під керівництвом Менно Коегорна. Фланг забезпечує група армій «Схід», що вдарить з Едірну на долину Понтар і Кедвен…

— На Кедвен? — підвела брови Ассіре. — Це що ж, кінець крихкій дружбі, яку уклали при поділі здобичі?

— Кедвен загрожує правому флангу. — Картія ван Кантен легенько надула повні губки. Її личко лялечки залишалося у страшному контрасті до стратегічних мудрощів, які вона промовляла. — Удар матиме превентивний характер. Виділені загони групи армії «Схід» мають зв’язати військо короля Генсельта й вибити у нього з голови думку про можливу допомогу Темерії. На заході, — продовжила блондинка, — вдарить спеціальна оперативна група «Верден», із завданням захопити Цідаріс і щільно закрити блокаду Новіграда, Горс Велену й Визіми. Генеральний штаб розраховує на необхідність облоги тих трьох фортець.

— Ти не назвала прізвища керівників тих двох груп армій.

— Група «Схід», Ардаль ап Даги, — легенько усміхнулася Кантарелла. — Група «Верден» — Йоахім де Ветт.

Ассіре високо здійняла брови.

— Цікаво, — сказала. — Двоє князів, ображені викресленням їхніх дочок зі шлюбних планів Емгира. Наш імператор або надто наївний, або надто спритний.

— Якщо Емгир щось знає про змову князів, то не від Ваттьє, — сказала Кантарелла. — Ваттьє нічого йому не розповів.

— Кажи далі.

— Наступ має бути небачених масштабів. Разом, враховуючи лінійні підрозділи, резерви, допоміжні й тилові служби, в операції візьме участь понад триста тисяч людей. І ельфів, зрозуміло.

— Дата початку?

— Не встановлено. Ключовою справою є постачання, постачання — це прохідність доріг, а ніхто ж не може сказати, коли скінчиться зима.

— Про що ще розповідав Ваттьє?

— Жалівся, бідака, — блиснула зубками Кантарелла. — Імператор його знову обзивав та лаяв. Прилюдно. Знову приводом було оте таємниче зникнення Стефана Скеллена й усього його загону. Емгир публічно назвав Ваттьє недолугим, шефом служб, які замість того, щоб робити так, аби люди зникали безслідно, самі дивуються таким зникненням. Сконструював на ту тему якийсь злостивий каламбур, якого Ваттьє докладно повторити не зумів. Потім імператор жартома запитав Ваттьє, чи не значить воно, що з’явилася якась секретна організація, прихована навіть від нього. Мудрий наш імператор. Близько б’є.

— Близько, — пробурмотіла Ассіре. — Щось іще, Картіє?

— Агент, якого Ваттьє мав у загоні Скеллена і який також зник, звався Нератін Чека. Ваттьє мусив його дуже цінувати, бо був на диво пригніченим його зникненням.

Я також, подумала Ассіре, пригнічена зникненням Йедії Мекессера. Але, на відміну від Ваттьє де Рідо, скоро я буду знати, що трапилося.

— А Ріенс? Ваттьє більше з ним не зустрічався?

— Ні. Не згадував.

Обидві вони хвилинку помовчали. Кіт на колінах Ассіре голосно муркотів.

— Пані Ассіро.