Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський
— Не люблю ходити навколо, — сказав король, — тому відразу скажу тобі, Дійкстро, чому я вирішив порозмовляти з тобою особисто. Причин тому є кілька. По-перше, я знаю, що ти не відступишся й перед підкупом. У принципі-то я впевнений у моїх урядниках, але навіщо ставити їх перед важким вибором, вводити у спокусу? Який хабар ти мав намір запропонувати міністрові закордонних справ?
— Тисячу новіградських крон, — не зморгнувши відповів шпигун. — Якби він торгувався, дійшли б ми до тисячі п’ятисот.
— І за це я також тебе люблю, — сказав після хвилини мовчання Естерад Тиссен. — Страшенний ти сучий син. Нагадуєш мені мою молодість. Дивлюся на тебе — й бачу себе у цьому віці.
Дійкстра подякував уклоном. Був молодший за короля лише на вісім років. Був переконаний, що Естерад пречудово про це знає.
— Страшенний ти сучий син, — повторив король, стаючи серйозним. — Але порядний і пристойний сучий син. А воно рідкість у ці паршиві часи.
Дійкстра знову вклонився.
— Бач, — продовжував Естерад, — у кожній державі можна зустріти людей, які є сліпими фанатиками ідеї суспільного ладу. Віддані цій ідеї, вони готові заради неї на все. Також і на злочини, бо ж для них мета виправдовує засоби й змінює значення понять. Вони не вбивають, вони рятують порядок. Вони не катують, не шантажують: вони забезпечують інтереси держави і б’ються за лад. Життя персони, якщо персона порушує догмати встановленого порядку, для таких людей значить не більше ламаного гроша й стенання плечима. Того, що суспільства, яким вони служать, складаються саме з персон, такі люди до уваги не беруть. Люди такі мають так звані широкі погляди… а погляди такі — найпевніший засіб не помічати інших людей.
— Нікодем де Бот, — не витримав Дійкстра.
— Близько, але не точно, — король Ковіру вишкірив алебастрово-білі зуби. — То був Висогота з Корво. Менш знаний, але також добрий етик і філософ. Почитай, рекомендую. Може, залишилася у вас іще якась його книжка, може, не всі ви спалили? Але до справ, до справ. Ти, Дійкстро, також без сумнівів користуєшся інтригами, підкупами, шантажем і катуваннями. Оком не змигнеш, відсилаючи когось на смерть чи наказуючи таємно вбити. Те, що все це ти робиш для королівства, якому вірно служиш, тебе не виправдовує і не робить симпатичнішим у моїх очах. Анітрохи. Знай про це.
Шпигун кивнув на знак того, що знає.
— Утім, ти, — продовжував Естерад, — є, як уже сказано, сучим сином праведного характеру. І тому я тебе люблю і шаную, тому уділив я тобі приватну аудієнцію. Бо ти, Дійкстро, маючи мільйони можливостей, ніколи у житті не зробив нічого для себе й не вкрав навіть шелягу з державної скарбниці. Навіть півшеляга. Зулейко, подивися! Він що, зарум’янився чи мені так просто здалося?
Королева підвела голову над рукоділлям.
— По скромності їхній впізнаєте праведність їхню, — процитувала вона вірш із Доброї Книги, хоча мусила бачити, що на обличчі шпигуна не загостював навіть слід рум’янцю.
— Добре, — кивнув Естерад. — До суті. Час перейти до державних справ. Він, Зулейко, переплив море, скерований патріотичним обов’язком. Реданія, його вітчизна, під загрозою. Після трагічної смерті короля Візіміра там панує хаос. Реданією управляє банда аристократів-ідіотів, що звуться Регентською Радою. Та банда, моя Зулейко, не зробить для Реданії нічого. Перед обличчям загрози вона втече або почне по-собачому ластитися до обшитих перлами чижм нільфгардського імператора. Та банда зневажає Дійкстру, бо він шпигун, убивця, парвеню і хам. Але це Дійкстра переплив море, аби рятувати Реданію. Демонструючи, кому насправді Реданія болить.
Естерад Тиссен замовк, посопів, змучений промовою, поправив кармазиново-горностаєву chapeau, яка трохи зсунулася йому на ніс.
— Ну, Дійкстро, — сказав, — у чому проблеми твого королівства? Крім браку грошей, зрозуміло.
— Крім браку грошей, — обличчя шпигуна було неначе з каменю, — то дякую, всі здорові.
— Ага. — Король кивнув, chapeau знову зсунулася йому на ніс, і знову довелося її поправляти. — Ага. Розумію.
— Розумію, — продовжив він. — І аплодую ідеї. Коли є гроші, можна купити собі ліки проти будь-якої проблеми. Суть у тому, аби ті гроші мати. Ви не маєте. Якби ви мали, то тебе б тут не було. Чи я вірно розумію?
— Нічого тут і не заперечиш.
— І скільки ж то вам треба, цікаво мені?
— Небагато. Мільйон бізантів.
— Небагато? — Естеред Тиссен із перебільшенням обома руками схопився за chapeau. — Ото має бути небагато? Йой!
— Для вашої королівської милості, — буркнув шпигун, — така сума — це дріб’язок…
— Дріб’язок? — Король відпустив chapeau і підняв долоні до плафону. — Йой! Мільйон бізантів — то дріб’язок, ти чула, Зулейко, що він говорить? А чи ти знаєш, Дійкстро, що мати мільйон і не мати мільйон — то разом два мільйони? Я розумію, розумію, що ти й Філіппа Ейльгарт судомно й гарячково шукаєте концепцію захисту від Нільфгарду, але що ви бажаєте — увесь Нільфгард купити, чи що?
Дійкстра не відповів. Зулейка завзято плела гачком. Естерад хвилинку вдавав, що роздивляється голих німф на плафоні.
— Іди-но, — кивнув він раптом шпигуну.
Підійшов до гігантської картини, що представляла короля Гедовія, який сидить на сивому коні й показує берлом війську на щось, що не помістилося на полотні, — мабуть, правильний напрямок. Естерад вигріб із кишені маленьку позолочену паличку, торкнувся рами картини й упівголоса промовив закляття. Гедовій і сивий кінь зникли, з’явилася пластична карта відомого світу. Король торкнувся паличкою срібного ґудзика в кутку мапи й магічно змінив масштаб, звужуючи видимий шматок світу до долини Яруги і Чотирьох Королівств.
— Синє — то Нільфгард, — пояснив. — Червоне — то ви. На що витріщаєшся? Сюди глянь!
Дійкстра відвів погляд він інших картин — головним чином маріністичних актів і сцен. Задумався, яка з них була чародійським камуфляжем для іншої прославленої мапи Естерада — тієї, яка відображала військову і торговельну розвідку Ковіру, усю мережу перекуплених інформаторів і шантажованих людей, конфідентів, оперативних контактів, диверсантів, найманих убивць, «сплячих» агентів і чинних резидентів. Знав він, що така карта існує, віддавна безрезультатно намагався отримати до неї доступ.
— Червоне — то ви, — повторив Естерад Тиссен. — Кепсько воно виглядає, так?
Кепсько, визнав подумки Дійкстра. Останнім часом він безперервно оглядав стратегічні мапи, але зараз,