Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковський
Отримав у вухо від комендантки, убабляної в соус. Друга стражниця, та, із твердим бюстом, схопила його ззаду ведмежою хваткою. Він гепнув її ліктем так, що аж завила. Комендантку пхнув на стіл, ударив розмашистим гаком. Ту, з розквашеним носом, ударив у сонячне сплетіння й повалив на землю, чув, як її вигортає. Інша, буцнута в скроню, гупнула стриженою потилицею об стовп, обм’якла, очі її миттєво затягнула імла.
Але на ногах трималися ще четверо. І край настав його перевазі. Дістав ззаду в голову, а відразу після того – у вухо. А після – у криж. Якась із них підтяла йому ноги, коли впав, дві звалилися на нього, притиснули, працюючи кулаками. Інші не шкодували копняків.
Ударом чола в обличчя він викреслив одну з тих, що притискали його, але відразу на зміну їй прийшла інша. Комендантка – упізнав він по краплях соусу. Ударом згори дала йому в зуби. Він плюнув жінці кров’ю прямо в очі.
– Ніж! – репетувала вона, мотаючи стриженою головою. – Ніж мені дайте! Яйця йому відчикрижу!
– Навіщо ніж! – крикнула інша. – Я йому й так відгризу!
– Стояти! Струнко! Що воно має значити? Струнко, я сказав!
Голос, оглушливий і вимогливий, продерся крізь шум битви, угамував стражниць. Вони випустили Ґеральта з обіймів. Він ледь підвівся, відчуваючи біль. Вигляд поля бою трохи покращив його настрій. Не без задоволення поглядав на свої досягнення. Стражниця, яка лежала під стіною, уже розплющила очі, але досі була не в змозі навіть усістися. Друга, зігнута, випльовувала кров і мацала пальцями зуби. Третя, та, із розквашеним носом, намагалася встати, але раз у раз падала, ковзаючи по калюжі власної квасолевої блювоти. З усієї шістки тільки половина трималася на ногах. Тож результат міг задовольняти. Навіть у світлі того факту, що, якби не втручання, він і сам би дістав чимало каліцтв – і невідомо, чи зумів би встати власними силами.
А тим, хто втрутився, був достойно вдягнений чоловік зі шляхетними рисами, що аж випромінював авторитет. Ґеральт не знав, хто це. Натомість пречудово знав його товариша. Красунчика у вигадливому капелюсі зі встромленим у нього пером білої чаплі, із блондинистим, накрученим щипцями волоссям, що сягало плечей. Того, хто носив дублет кольору червоного вина й сорочку з мереживним жабо. Хто стояв із незмінною лютнею й настільки ж незмінною нахабною посмішкою на губах.
– Привіт, відьмаче! Але ж і вигляд у тебе! З цим побитим писком! Я зо сміху лусну!
– Привіт, Любистку. Я також радий тебе бачити.
– Що тут діється? – Чоловік зі шляхетними рисами взяв руки в боки. – Ну? Що з вами? Доповідати згідно зі статутом! Ну ж бо!
– То оцей! – Комендантка витрусила з вух залишки соусу й звинувачувально тицьнула в Ґеральта. – Він винуватий, вельможний пане інстигатор! Скандалив і репетував, а потім битися розпочав. І все через якісь там мечі з депозиту, на який він і розписки не мав. Гонсхорек підтвердить… Гей, Гонсхореку, що ти там скрутився в кутку? Обісрався? Рухай дупою, вставай, скажи вельможному панові інстигатору… Гей! Гонсхореку! Що це ти?
Досить було глянути уважніше, щоби відгадати, що сталося з Гонсхореком. Не було потреби навіть перевіряти пульс, досить було просто глянути на біле, наче крейда, обличчя. Гонсхорек був мертвим. Він просто й звикло був мертвим.
* * *– Ми розпочнемо слідство, пане з Рівії, – сказав Ферран де Леттенхоф, інстигатор королівського трибуналу. – Якщо ви складаєте офіційну скаргу та позов, ми мусимо його почати, як наказує закон. Візьмемо на допит усіх, хто під час арешту й судового слідства мав доступ до ваших речей. Арештуємо підозрілих…
– Тих, що зазвичай?
– Вибачте?
– Нічого-нічого.
– Ну, так. Справу напевне буде прояснено, а винних у крадіжці мечів – притягнено до відповідальності. Якщо й справді до крадіжки дійшло. Ручаюся, що загадку ми прояснимо й правда вилізе назовні. Раніше чи пізніше.
– Я волів би раніше. – Відьмакові не дуже подобався тон інстигатора. – Мої мечі – це моє існування, я не можу без них виконувати свої професійні обов’язки. Знаю, що робота моя багатьма сприймається погано, а особа моя потерпає в результаті фальшивого її зображення. Що походить від упередження, забобонів та ксенофобії. Я розраховую, що цей факт не впливатиме на слідство.
– Не впливатиме, – сухо відповів Ферран де Леттенхоф. – Бо панує тут правосуддя.
Коли пахолки винесли померлого Гонсхорека, за наказом інстигатора було зроблено ревізію складу зброї та всієї кімнатки. Як легко було здогадатися, від мечів відьмака там не було й сліду. А комендантка стражі, що глипала на Ґеральта так само скоса, указала їм на підставку з шипом, на який небіжчик наколював принесені депозитні розписки. Серед тих розписок швидко знайшлася й відьмакова. Комендантка погортала реєстр, аби через хвилину тицьнути їм під носа.
– Прошу, – указала із тріумфом, – як воля ваша, помітка про те, що забрали. Підпис: Ґерланд із Риблі. Я ж вам казала, що відьмак тут був і сам свої мечики прибрав. А тепер дурить, напевне, щоби відшкодування загорнути! Через нього Гонсхорек копита відкинув! Через ті проблеми жовч його залила й дідько його взяв.
Ані вона, ані жодна зі стражниць, щоправда, не наважилися засвідчити, що котрась із них насправді бачила Ґеральта, коли забирали його зброю. Постійно якісь тут крутяться, а вони були зайняті, бо їли.
Над дахом будинку суду кружляли чайки, жахливо кричачи. Вітер відігнав на південь грозову хмару з-над моря. Вийшло сонце.
– Я хотів би заздалегідь попередити, – сказав Ґеральт, – що на мої мечі накладено сильні чари. Тільки відьмаки можуть їх торкатися, в інших вони відбирають вітальні сили. Головним чином воно проявляється через занепад сил чоловічих. Інакше кажучи, через статеву слабкість. Цілковиту й перманентну.
– Ми будемо мати це на увазі, – кивнув інстигатор. – Поки що я просив би, аби ви не виїжджали з міста. Я схильний прикрити очі на скандал у кордегардії, там, зрештою, скандали стаються регулярно, пані стражниці легко піддаються емоціям. А оскільки Юліан… чи то пан Любисток за вас ручається, я впевнений, що й ваша справа в суді вирішиться успішно.
– Моя справа, – примружився відьмак, – це ніщо інше, як переслідування. Цькування, що походить з упередження та антипатії…
– Докази буде розглянуто, – відрізав інстигатор. – І на їхній підставі буде вчинено дії. Так хоче правосуддя. Те саме, завдяки якому ви перебуваєте на волі. На поруках, а тому умовно. І ви, пане з Рівії, повинні дотримуватися тих умов.
– Хто оплатив оце поручництво?
Ферран
