Відьмак. Сезон гроз - Анджей Сапковський
– Якщо любиш рибу, – біля столу невідомо коли і як з’явився Феб Равенга, – то я щиро рекомендую тюрбо. З уранішнього улову, зрозуміло. Гордість нашого шеф-кухаря.
– Тоді тюрбо в чорнилах. – Відьмак ледь переборов у собі ірраціональне бажання замовити заразом кілька страв, усвідомлюючи, що це було б проявом поганого смаку. – Дякую за пораду. Уже став я відчувати муки вибору.
– Яке вино, – запитав метр, – добрий пан бажає?
– Прошу обрати щось відповідне. Я погано розуміюся на винах.
– Мало хто це визнає, – усміхнувся Феб Равенга. – А геть небагато признаються. Не турбуйтеся, ми виберемо сорт і рік, пане відьмак. Не заважатиму, бажаю вам смачного.
Утім, побажанню тому не судилося збутися. Ґеральт також не мав нагоди упевнитися, яке вино йому оберуть. Смак тюрбо в чорнилах каракатиці також мав того дня залишитися для нього загадкою.
Рудоволоса жінка раптом облишила ігри в потаємність, знайшла його поглядом. Усміхнулася. Він не міг позбутися враження, що злостиво. Відчув тремтіння.
– Відьмак, називаний Ґеральтом із Рівії?
Запитання поставив один із трьох одягнених у чорне мосьпанів, які тихцем підійшли до столу.
– Це я.
– Іменем закону тебе арештовано.
Якого присуду мені боятись?
Адже чиню я по закону.
В. Шекспір. Венеціанський купець[5]Призначена Ґеральтові державна захисниця уникала дивитися йому в очі. Із завзятістю, гідною кращого зайняття, крутила теку з документами. Документів там було небагато. Точніше – два. Пані адвокат, певно, вчила їх напам’ять. Аби сяйнути захисною промовою, мав він сподівання. Але, як підозрював, було це марне сподівання.
– В арешті, – пані адвокат нарешті підвела погляд, – ти побив двох співкамерників. Мабуть, я повинна знати причину?
– Primo, я відкинув їхні сексуальні залицяння, а вони не хотіли розуміти, що «ні» значить «ні». Secundo, люблю бити людей. Tertio, це брехня. Вони самі покалічилися. Об стіни. Аби мене очорнити.
Говорив він повільно й байдуже. Після тижня, проведеного в тюрмі, було йому все одно.
Захисниця закрила теку. Аби відразу її відкрити. Після чого поправила майстерно зроблену перуку.
– Побиті, – зітхнула, – начебто скарги не подають. Тож зосередимося на інстигаторському звинуваченні. Трибунальський асесор звинуватить тебе в серйозному злочині, який підпадає під суворе покарання.
«А як інакше?» – подумав він, розглядаючи вроду пані адвоката. Замислився, скільки вона мала років, як потрапила до школи чародійок. І в якому віці школу ту покинула.
Обидва функціонуючі чародійські університети, – чоловічий у Бан Арді та жіночий в Аретузі, на острові Танедд, – окрім випускників та випускниць, продукували й відходи. Попри густе сито вступних іспитів, що в цілому дозволяли відрізати та відкинути безнадійні випадки, тільки під час перших семестрів по-справжньому відбувалася селекція та проявлялися ті, які зуміли замаскуватися. Ті, для кого мислення виявлялося досвідом прикрим і страшним. Затаєні дурні, лінивці й ментальні соні обох статей, яким не було чого робити в школах магії. Проблема полягала в тому, що зазвичай були то нащадки осіб заможних або таких, що з інших причин вважалися корисними. Після того, як їх викидали з університету, треба було щось із тією проблемною молоддю робити. З хлопцями, виставленими з Бан Арду, проблем не було: потрапляли в дипломатію, чекали на них армія, флот та поліція, найтупішим залишалася політика. Магічні відходи в образі чарівної статі пристосувати до економіки було важче лише на перший погляд. Хоча й відсторонені від навчання, ті панянки встигли переступити пороги чародійського університету та скуштувати трохи магії. А вплив чародійок на володарів та всі сфери політичного й економічного життя був надто великим, аби панянок залишати в халепі. Витягували їх із тих проблем. Потрапляли вони до сфери справедливості. Ставали юристками.
Захисниця закрила теку. А тоді відкрила її.
– Я рекомендую визнати провину, – сказала. – Тоді ми можемо розраховувати на лагідніший вирок…
– Визнати що? – перервав її відьмак.
– Коли суд запитає, чи ти визнаєш, відповідай, що погоджуєшся. Визнання провини буде взято як пом’якшувальні обставини.
– Тоді як ти маєш намір мене захищати?
Пані адвокат закрила теку. Ніби кришку труни.
– Ходімо. Суд чекає.
Суд чекав. Бо із судової зали власне випроваджували попереднього делінквента. Не дуже, як помітив Ґеральт, радісного.
На стіні висів засиджений мухами щит, на ньому виднівся герб Кераку – блакитний дельфін nageant[6]. Під гербом стояв суддівський стіл. Сиділо за ним три особи. Худорлявий писарчук. Збляклий підсудок. І пані суддя, статечна з вигляду й обличчя жіночка.
Лавку праворуч від суддів займав трибунальський асесор, що виконував обов’язки звинувачення. Виглядав він поважно. Досить поважно, щоби не ризикувати зустрічатися з ним на темній вулиці.
На протилежному ж боці, ліворуч від суддівського складу, стояла лавка для звинувачених. Місце, приписане йому.
Далі пішло аж бігом.
– Ґеральта, званого Ґеральтом із Рівії, за професією відьмака, звинувачено в зловживанні, у захопленні та привласненні коштів, що належать Короні. Діючи в змові з іншими особами, яких він корумпував, звинувачений завищував розмір виставлених за свої послуги рахунків із наміром привласнення тих надлишків. Це мало наслідок – втрати для скарбниці держави. Доказом є донос, notitia criminis[7], який звинувачення додало до документів. Донос той…
Стомлений вираз обличчя та відсутній погляд судді виразно свідчили, що статечна жіночка перебуває думками десь-інде. І що турбують її цілком інші питання та проблеми: прання, діти, колір фіранок, сходження тіста для маковика та складки на дупі, що обіцяють подружню кризу. Відьмак покірно прийняв факт, що він менш важливий. Що з чимось таким він конкурувати не зможе.
– Здійснений звинуваченим злочин, – продовжував обвинувач без тіні емоції, – не тільки руйнує країну, але й підважує й розбиває суспільний лад. Правопорядок вимагає…
– Включений до документів донос, – перервала суддя, – суд мусить трактувати як probatio de relato, доказ зі слів третьої особи. Чи обвинувачення може додати інші докази?
– Інших доказів немає… Поки що… Звинувачений, як уже сказано, є відьмаком. Це мутант, який перебуває поза людською спільнотою, який зневажає закони людські та ставить себе над ними. У своїй криміногенній та соціопатичній професії він має справу зі злочинним елементом, а також із нелюдьми, зокрема з расами, що традиційно ворожі людству. Порушення законів відьмак має
