Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін
Голос Розанни, що продовжував вимовляти незрозумілі слова, зазвучав голосніше, Сніжку тепер буквально розпирало від чогось, що рвалося назовні, і, нарешті, з її грудей полинув потік білого сяйва, яке став активно поглинати дзеркальний «екран». Грубо кажучи, дзеркало тягло з неї цю невідому досі «силу»! Все скидалося на кошмарний сон, коли ти відчайдушно намагаєшся прокинутися, щоб врятуватися від біди, але не виходить, і прокидаєшся ти врешті або тоді, коли тебе наздоганяє ворог, або тоді, коли вмираєш.
«Тепер мені вже точно кінець...»
Від відчуття, що в неї крадуть щось дуже важливе та потрібне, з очей бризнули сльози. Що б це не була за «сила», вона належить їй, Сніжані, і з якого це дива Сніжка повинна віддавати її всяким пройдисвітам?! Дівчина спробувала чинити опір, обуритися, вирватися, але підпорядковувальні чари (якщо так можна сказати) були сильнішими, хоча в якийсь момент здалося, що білий енергетичний потік повільно рушив назад. Мачуха заговорила голосніше, у її голосі почулися істеричні нотки, голова у Сніжки пішла обертом, а потім сила знову почала перетікати в дзеркало.
«Невже все так і закінчиться? Мене просто «вип'ють»?»
Однак «прокинутися» Сніжці довелося набагато раніше, ніж її спустошили. Яскравий чорно-сіро-білий спалах майже засліпив, дівчину відкинуло вбік, і хтось вирвав у неї з рук трикляте дзеркальце, відтік сили припинився. Голос Себастьяна прокричав якісь хитромудрі слова і додав тепер уже в саме вухо «До швидкої зустрічі, «сестричко!», після чого її штовхнули до великого дзеркала, в яке Сніжана (налякана, що вдариться об нього і розіб'є чоло) і «провалилася», ніби у воду пірнула.
— Себастьяне! — пролунав крик мачухи. — Як ти посмів мене зрадити?! — з кожним словом її голос віддалявся.
Більше Сніжка нічого не почула, вона летіла в іскристій порожнечі одному Богові відомо куди, а у вухах все ще стояли слова Себа: «До швидкої зустрічі, «сестричко!» Потім її накрила темрява.
Прокинулася Сніжана на кам'яній підлозі круглої кам'яної ж зали, стіни якої були вкриті сріблястими символами. Так, і куди закинув її портал? Це ж, мабуть, був портал, як у книжках пишуть? Чи у Сніжки просто продовження кошмару і нічого цього немає, а насправді вона спить вдома у своєму ліжку? Хоча моторошний ритуал відчувався надто реальним, щоб бути сном.
Дівчина, перемагаючи запаморочення, насилу піднялася на ноги, похитнулася, але встояла і озирнулася. У залі немає ні вікон, ні дверей, ні меблів, тільки свічники, що видають слабке сяйво, вмонтовані в стіни, та дивне нагромадження в самому центрі, ніби накритий купою каміння колодязь. Камені були різного розміру та форми і теж усі поцятковані незрозумілими знаками. Хм, цікаво… Але ще цікавіше, куди вона потрапила і як звідси вибратися…
«Зі мною все гаразд… — подумки примовляла Сніжана. — Жива, здається, здорова — і на тому спасибі».
А потім вона почула голос... Так, це той самий голос! Але зараз він був не в неї в голові, а виходив звідти, з цієї дивної конструкції над колодязем. Він знову кликав, манив, зачаровував, і Сніжа, наче сомнамбула, йшла на цей дивовижно бажаний голос.
— Так, ближче, ще ближче... Іди, час прийшов, поспішай...
Не зовсім розуміючи, навіщо це робить (нею, здається, знову хтось керував), дівчина торкнулася каменів. Її ніби струмом обпалило, накреслені символи засвітилися, а з долонь Сніжки ринув енергетичний потік і ввібрався в цю кам'яну штуковину. Спочатку нічого не відбувалося, але потім каміння раптом затремтіло і з усіх щілин між ним почав просочуватися чорний димок. Сніжана, яка спочатку відсахнулася, тепер стояла як вкопана, команди відходити ніхто не давав, а з власної волі тіло більше не рухалося, воно просто її не слухалося, хоча дівчина відчайдушно хотіла відбігти подалі і сховатися. Чорний туман згущувався, набував форми, поки не перетворився на контури чоловічої фігури, яка не поспішала повністю матеріалізовуватися, так і залишаючись згустком туману.
— Нарешті ти прийшла, — пролунало задоволено. — Підійди! — прозвучало наказово.
«Сам підійди! І взагалі, що ти таке і що тобі треба?» — хотіла була запитати Сніжка, але була не в силах протистояти магії цього голосу. Він змусив коритися, докорінно вбивши будь-який опір. Та що це таке?! Чому всі і кожен вважають за потрібне підкоряти Сніжану, а вона при цьому нічого не може з цим зробити?! Як навчитися протистояти чужому магічному (чи як його ще назвати?!) впливу? Хто-небудь, підкажіть, як?
Так, невідомий скував не тільки тіло дівчини, а й волю, змусив ступити назустріч, а потім обійняв, буквально обволік собою, і припав до її рота в поцілунку, який з кожною миттю ставав все глибшим. Туман туманом, але відчуття від нього цілком матеріальні, а стискає так, що не вирвешся при всьому бажанні. Сніжана, яка зі зрозумілих причин ніколи до цього не цілувалася, була приголомшена подіями і майже задихнулася від нестачі повітря. Ось так, навіть не познайомившись, це незрозуміле туманне щось робить із нею подібне?!
Раптом язик обпекло, і дівчина відчула відтік енергії, що цього разу відбувався через рот. Сніжа смикнулася, але не змогла і пальцем поворухнути, а партнер по поцілунку задоволено посміхнувся їй у губи.
— Дякую, що поділилася силою, сніжна. Я в боргу не залишуся... — і знову притулився до її рота.
Різкий шум, що почувся праворуч, і чорно-сіро-білий спалах змусили туманний образ послабити хватку.
