Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— Ти остання… Змирися… Прийди… — лунав у голові наполегливий голос. — Прийди, час прийшов...

Сніжана повернулася на інший бік і накрила голову подушкою, сподіваючись заглушити чийсь заклик, що нахабно вторгався в її сон, але магнетичний погляд дивовижних блискучих очей не давав спокою, заповнював собою всю свідомість. Дівчина не могла розібрати, кому належали ці очі, але її дивним чином тягнуло до їхнього власника, ніби вона з ним якось пов'язана. Що ж це за наслання таке? Сніжа вкотре пошкодувала про три келихи шампанського, які випила на студентській вечірці. Але якщо так подивитися, невже лише три келихи «шипучки» здатні викликати стійкі звукові та зорові галюцинації, які мучили її всю ніч?!

З нагоди прийдешнього Нового року народ на вечірці веселився і заливався спиртним на повну. Сніжка трималася ближче до своїх, до першокурсників, хоча незабаром пошкодувала, що взагалі прийшла. «Не відривайся від колективу, будь як усі!» — говорили одногрупники, коли зазивали на свято. Їхній групі разом ще чотири з половиною роки навчатися, а подібні заходи справді сприяють зближенню, тому Сніжа вирішила таки взяти участь у спільних веселощах. Втім, веселощі незабаром переросли в безладні п'яні танці пустуючих студентів, а хлопці-старшокурсники стали залицятися до дівчат-молодшокурсниць.

Телефонний дзвінок, який Сніжана ледве почула крізь шум і гуркіт музики, став порятунком. Вибачившись перед подружками, мовляв, з дому зателефонували, настав час завершувати свято, вона втекла з переповненого залу і підняла слухавку.

— Сніжано, люба, ти де? — голос мачухи був доброзичливий, це й насторожувало. Ну не могла вона не чути бедлама, що діявся навколо падчерки. — Кажи адресу, я тебе заберу.

Дівчина вийшла з клубу і побрела вздовж будівлі, ловлячи долонями сніжинки, що падали з неба. Вже сутеніло, і в світлі неонових вогнів сніг виблискував і переливався кольорами веселки. Тридцяте грудня тішило чудовою зимовою погодою та новорічним настроєм. Люди снували вулицею, хрускотіння снігу чулося то тут, то там. Хтось прагнув сховатися від снігопаду, що поступово посилювався, хтось навпаки, насолоджувався білими порошинками, ну а хтось просто байдуже йшов у власних справах.

Чорна машина підкотила якось надто швидко, ніби «матінка» була зовсім недалеко. Сніжа вирішила сісти на заднє сидіння, боялася, що жінка відчує від неї запах шампанського. Додому приїхали мовчки, жодних моралі чи настанов. Як для мачухи ця ефектна брюнетка, що шість років тому оселилася в їхньому з батьком маєтку, поводилася дуже стерпно, що насторожувало ще більше.

— Завтра важливий день, треба стільки всього встигнути, — сказала Розанна, увійшовши до спальні дівчини, ніби зовсім не сердилася, хоча зазвичай була проти будь-яких вечірок та дискотек. — І будь розумницею, випий відвар… — пляшечка темного скла, від якої йшов пряний аромат, опинилася в руках Сніжки.

Завтра справді непростий день. 31 грудня, переддень Нового року, для більшості людей проходить метушливо і втомлює, проте Сніжці доведеться встигнути куди більше, ніж іншим, тому що наступного дня, якраз першого січня, у неї день народження.

— У мене важливий дзвінок, — насупившись, мачуха підняла слухавку, піднесла до вуха і попрямувала геть з кімнати Сніжани, але біля дверей обернулася і показала жестом, щоб падчерка не забула випити відвар.

Цей зміцнювальний відвар, зроблений за особистою рецептурою «матінки», Сніжка п'є вже близько двох років, щодня без вихідних. Вперше Розанна принесла його після аварії, де загинув батько. Сніжа тоді теж була з ним у машині і тільки дивом залишилася живою, але два тижні провалялася в комі між життям і смертю. Потім на подив лікарів, які не давали жодних гарантій і сказали мачусі «готуватися», «повстала з мертвих» і почала одужувати.

Коли Сніжану виписали з лікарні, прописавши постільний режим ще щонайменше на два тижні, Розанна взялася особисто поставити падчерку на ноги і стала регулярно приносити відвар. Мачуха хтось на зразок провізора, але більше спеціалізується на народній медицині: у неї в кімнаті повно всіляких трав, порошків та іншого добра, яким часто зловживають відьми в книгах. Спочатку дівчина справедливо побоювалася, що в напої може бути щось небезпечне, але від пиття справді ставало краще. Та й вона досі жива-здорова, а це означає, що її все ж таки не намагаються отруїти. Чи там просто якась отрута повільної дії?

Простеживши, як за «матінкою» зачиняться двері, дівчина піднесла пляшечку до губ, але відразу скривилася і відставила її на туалетний столик. Якщо раніше відвар був приємний на смак і так само приємно пахнув, то сьогодні від його аромату до горла Сніжани підступила нудота. Може, він не сумісний із алкоголем? Але чомусь було страшно зізнатися Розанні, що цього разу відвар вийшов несмачним, тому Сніжка тихенько вислизнула до вбиральні, вилила вміст пляшечки в унітаз і змила, щоб навіть слідів зеленувато-коричневої рідини не залишилося.

І ось тепер Сніжана лежала на ліжку і мучилася ранковим похміллям упереміш із галюцинаціями, а всю ніч їй снилося щось дивне. Ніколи ще в неї не було таких яскравих і барвистих снів, які, втім, одразу ж забулися. Жодна картинка не збереглася в пам'яті, крім дивного іскристого погляду, тільки відчуття чогось невідомого та дивовижного. Може, треба було пересилити себе і випити відвар мачухи? Можливо, він допоміг би пом'якшити симптоми? Головний біль зосередився з правого боку чола і бив в одну точку, потім почав битися в скроні. Дівчина й забула, коли в неї востаннє була мігрень.

«Тримайся, Білосніжко, не ти перша, не ти остання страждаєш від похмілля. Наступного разу думатимеш, перш ніж зв'язуватися з алкоголем».