Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук

Не треба було бути телепатом, щоб зрозуміти, як Анні було приємно спостерігати за тим, що в дівчини від почутого видовжується обличчя.

До цього моменту Руті вдавалося зберігати під час розмови певне емоційне відчуження. Звісно, вона хвилювалася, проте вільно перебивала Анну, могла незграбно віджартуватися, маскуючи сум’яття, або взагалі вдати, ніби її не обходить те, що відбувається. Тепер же стіна із заперечень, за якою вона ховалася, розсипалася. Дівчина всотувала Аннині слова, наче вони були не набором звуків, а чимось критично необхідним для підтримання її життєдіяльності. Як повітря, наприклад.

– Я запитала, звідки йому відомо про це. – Жінка свердлувала дівчину пронизливим поглядом. – Запитала, як він може знати, що й коли мені сниться. На це професор Райнер сказав мені, що я навіть не уявляю, яка особлива.

– Чим особлива? – випалила Рута.

Бариста безшумно наблизився і, ледь уклонившись, поставив перед Анною каву. Жінка подякувала йому кивком, але чашку відсунула. На її місце перед собою поклала жовтий «Молескін».

– Ти ж пам’ятаєш, із чого складається головний мозок людини?

На Рутиному лобі проступили зморшки.

– Ну, там, здається, є мозочок, ще кора… е-е… смугасте тіло.

– Я не про будову, а про клітини мозку. Байдуже, – махнула рукою жінка. – У мозку людини понад вісімдесят мільярдів нейронів і ще приблизно стільки ж не нейрональних клітин. Це переважно гліальні клітини, які живлять нейрони, утворюють оболонку довкола нервових волокон і… Коротше, нам вони зараз не потрібні. Йдеться лише про нейрони.

Анна зняла гумку, розгорнула блокнот і, перевернувши, легенько підштовхнула його до Рути.

– Мозок новонародженої дитини майже нічим не відрізняється від мозку дорослого: більшість нейронів на момент народження вже сформувалася. Важлива відмінність полягає в тому, що у немовляти нейрони не мають або майже не мають зв’язків між собою. – Вона тицьнула пальцем у «Молескін».

Рута опустила голову й, ковзнувши поглядом по звідкілясь вирізаному та приклеєному до блокнотного аркуша чорно-білому зображенню, відзначила, що Анна таки готувалася до зустрічі.

– Ось нейрони в мозку відразу після народження, – Анна постукала нігтем по першому зображенню зліва. – Бачиш?

Рута зосереджено кліпнула.

– Так.

– Крихітні відростки довкола клітин – це дендрити, ними нейрони сполучаються між собою. Відразу після народження у мозку дитини починається масове розростання цих дендритів. Щохвилини утворюється понад два десятки мільйонів нових зв’язків. Упродовж перших півтора року після народження кожен нейрон вибудовує п’ятнадцять тисяч зв’язків із сусідніми клітинами. І це багато. – Жінка повела пальцем убік, зупинившись на крайньому правому зображенні. – Дивися сюди: такий вигляд має нейронна мережа в мозку немовляти, якому виповнився рік і три місяці. Ці структурні зміни формують мозок, оптимізований для якнайрізноманітніших занять. Штука в тому, що не всі ці зв’язки нам потрібні. – Анна помовчала й виправилася: – Не так. – Вона виставила перед собою вказівний палець, не даючи дівчині себе перервати. – Не всі ці зв’язки знадобляться в конкретному фізичному середовищі, у якому перебувають наші тіла. Тому після спалаху перевиробництва наступає період відсікання, коли зайві зв’язки між нейронами руйнуються з неймовірною швидкістю. На пікові цього процесу сто тисяч зв’язків утрачаються щосекунди. – Анна сховала палець, глянула на Руту. – Якщо в тебе це викликає подив, усе нормально: це справді дивно. Йдеться про питання, на яке шукало відповідь не одне покоління нейрохірургів і нейрофізіологів: навіщо природі вкладати стільки зусиль у будівництво містків між нейронами лише задля того, щоби потім руйнувати їх із запаморочливою швидкістю?

Порив вітру хльоснув по фасаду кав’ярні, струсонувши вхідні двері. Анна Ігорівна, здригнувшись, повернула голову й на кілька секунд затримала погляд на вікні. Дощ лив як із відра. За його сірою запоною майже не було видно дороги, а залишене неподалік входу авто перетворилося на розмиту пляму, тільки трохи темнішу за дощове тло.

Скориставшись тим, що жінка відвернулася, Рута потягнулася очима до розгорнутого «Молескіну». Біля малюнка з нейронами йшли якісь записи, і попри те, що Анна Чорнай частково затуляла їх долонею, дівчина роздивилася декілька виведених акуратним округлим почерком дат. Щоденник? Рута подалася вперед, намагаючись прочитати що-небудь, але не встигла. Анна повернула голову, штрикнула її похмурим поглядом і, згорнувши записник, із дещо надмірною поквапливістю заговорила:

– Професор Райнер вважав, що перевиробництво та подальше вибракування зв’язків між нейронами – це хитромудра стратегія формування мозку відповідно до навколишнього середовища. Масивне нарощування зв’язків означає, що мозок створюється для будь-якої потенційно можливої схеми активації. Тобто мозок немовляти є максимально універсальним, і лише згодом, завдяки пережитому досвіду, стає спеціалізованим під конкретний світ.

– Я не встигаю за вами, – поскаржилася Рута.

Анна відпила кави, нервово потерла пальцями лоб і терпляче пояснила:

– Новонароджені малюки безпорадні, вони навіть не бачать добре, однак їхній мозок, взаємодіючи зі світом, поступово навчається інтерпретувати сигнали, які надходять зоровими нервами, і будувати у свідомості картинку реального світу. Це означає, що зв’язки у нейронних ланцюгах, які забезпечують розпізнавання візуальних образів, міцнішають, а все, що решта, не використовується та зникає. Так само з рухами. Немовля навчається спершу повзати, потім ходити, тож у мозку посилюються нейронні ланцюжки, пов’язані з пересуванням і орієнтацією в полі земного тяжіння. Рухові нейрони дитини, яка з’явиться на світ у космосі, відразу почнуть адаптовуватися до умов невагомості. У такий спосіб наш мозок налаштовується на отримання досвіду з конкретного середовища та втрачає можливість обробляти ті види досвіду, з якими не стикається, бо незадіяні дендрити з часом відмирають. – Жінка ледь примружила очі. – Це аналогічно до людських стосунків: ти не реагуєш на мій дзвінок, то і я тобі більше не телефонуватиму. Так зрозуміліше?

– Ага, так краще, – відказала дівчина.

– Тобі цікаво, чому так? Я не знаю. Я запитувала про це професора. Про те, чому природа отак перестраховується? І він також не дав однозначної відповіді. Він думав, що ця властивість, цей якомога ширший «чистий аркуш» слугує найкращим рішенням для всіх потенційних непередбачуваних середовищ, у яких може опинитися людське немовля, хоч і не уявляв, як ця особливість виникла під час еволюції.

Анна відсьорбнула кави й на мить затримала руку в повітрі, спостерігаючи за тим, як тремтить філіжанка. Потім поставила чашку на блюдце та сховала долоні під стіл.

– Тепер до основного, – голос неначе загуснув. – Усі інші проекти, зокрема й пошук препаратів