Книга імен - Джил Грегорі

Ґільєрмо ніколи в житті його не бачив.

— А де Клаудіа? Вона ж була тут раніше.

— Захворіла, — кельнер знизав вузькими плечима. — Якісь там жіночі проблеми. — Він кивнув у бік пустого келишка Гільєрмо. — Іще?

— Чому б ні? — Ґільєрмо простягнув келишок через стійку.

Одна жінка з публіки підскочила до нього, взяла під руку, притулилась аж заміцно й, задихаючись, заговорила, як їй подобається його спів. Він так і не побачив, як бармен наповнив його келих, як накрапав туди якоїсь рідини з мініатюрної срібної пляшечки та миттєво сховав її в кишеню.

Він знав лише, що їжа смачна, перно — досконале, а жінка, що усміхається так звабливо йому в очі, одягнена у відкриту червону сукню й парфуми в неї п'янкі.

Ґільєрмо випив до дна. Життя прекрасне.

Ґільєрмо Торрес обожнював бейсбол. Він починав у сільських клубах Пуерто-Рико, пробився з нижчої ліги до вищої й уже наближався до трьох тисяч очків.

Проте сьогодні він був не в найкращій формі. Напередодні він сильно вдарився боком об бар'єр на базі «дім», цілував Розу і її завезли до операційної. Коли вже вони вийдуть, дадуть йому білий халат і дозволять підійти до дружини, — коли чудо здійсниться?

Коли його мати побачить нове внуча? Половина їхньої родини вирушила до них із Толуки.

А на першому поверсі двоє лікарів із блокнотами в руках пройшли через пункт швидкої допомоги шпиталю Нуево Госпіталь Хуарес і сіли в ліфт.

Вони не перекинулись ані словом, піднімаючись на третій поверх. Не мали потреби. Вийшли з ліфта й закрокували лабіринтом охайних продезінфікованих коридорів із невимушеністю, яка свідчила, що вони тут — свої люди.

Проте жоден із них не складав присяги Гіппократа, аби рятувати людські життя.

Ґільєрмо Торрес панував на сцені. Він заспівав «Що за чарівний світ» — і тепло від глядачів пестило його, мов щедра коханка. Вони були з ним одним цілим, постійні відвідувачі бару, де подавали гарячі закуски тапас, і аплодували довго й гучно, коли він закінчив перший номер.

Він глянув через зал на Армандо, хазяїна бара, який усе обіцяв улаштувати для нього нічні виступи. Якщо й сьогоднішній успіх не переконає боса, що він цілісіньку ніч здатен тримати публіку, яка п'є й аплодує, тоді його не переконає ніщо.

Ґільєрмо любив співати майже так само сильно, як любив навчати. Музика була його пристрастю. Мова — душею. Він діставав однакову насолоду й коли відкривав студентам незбагненну, розкішну красу мови, і коли зривав аплодисменти вдячної публіки.

Оплески нарешті вщухли, і він усівся за стійкою бару. Як завжди, на нього вже чекали порція перно, тарілочка рибок бокеронес під оцтом, шматок сиру кабалес і склянка оливок. Клаудіа знала його смаки.

Він закинув у рот оливку, і тут із кухні вийшов вусатий бармен із тарелями грибів під часниковим соусом, смаженим сиром і куркою з кмином.

Ґільєрмо ніколи в житті його не бачив.

— А де Клаудіа? Вона ж була тут раніше.

— Захворіла, — кельнер знизав вузькими плечима. — Якісь там жіночі проблеми. — Він кивнув у бік пустого келишка Ґільєрмо. — Іще?

— Чому б ні? — Ґільєрмо простягнув келишок через стійку.

Одна жінка з публіки підскочила до нього, взяла під руку, притулилась аж заміцно й, задихаючись, заговорила, як їй подобається його спів. Він так і не побачив, як бармен наповнив його келих, як накрапав туди якоїсь рідини з мініатюрної срібної пляшечки та миттєво сховав її в кишеню.

Він знав лише, що їжа смачна, перно — досконале, а жінка, що усміхається так звабливо йому в очі, одягнена у відкриту червону сукню й парфуми в неї п'янкі.

Ґільєрмо випив до дна. Життя прекрасне.

Ґільєрмо Торрес обожнював бейсбол. Він починав у сільських клубах Пуерто-Рико, пробився з нижчої ліги до вищої й уже наближався до трьох тисяч очків.

Проте сьогодні він був не в найкращій формі. Напередодні він сильно вдарився боком об бар'єр на базі «дім», і все тіло боліло страшенно. Добре, що це просто благодійна товариська гра з місцевими поліцейськими, — на користь жертв домашнього насильства.

Гільєрмо був членом із півдюжини національних благодійних комітетів, але цей важив для нього найбільше: впродовж свого дитинства він безпорадно спостерігав, як вітчим лупцює маму. А зараз мама гордовито сиділа за лавою для гравців, поруч із його дружиною та двома дітьми, а тут і офіцери поліції вибігли на поле.

Він не помітив дебелого вболівальника у футболці «Брейвз», який пробирався з картонною тацею із пивом і піцею у руках на вільне місце в чотирьох рядах за його сім'єю. Гільєрмо вибіг на поле, махаючи рукою у відповідь на вітальні крики глядачів.

Коли наприкінці першого іннінга пролунав фатальний постріл, усі подумали, що це тріснула бита Гільєрмо.

Девід вдивлявся крізь мжичку в чоловіка, що вийшов із таксі біля