Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
— Так, майстре Лоррен?
Високий худий майстер байдужо глянув на мене.
— Як називалася ця книжка?
— «Риторика і логіка», пане.
— І де ти її заставив?
— У «Зламаній палітурці», на Приморській площі.
Лоррен повернувся до Ректора.
— Я завтра поїду до Тарбієна по необхідні матеріали для наступного семестру. Якщо вона там, то я її привезу. Тоді й можна вирішити питання претензії цього хлопчини.
Ректор ледь помітно кивнув.
— Дякую, майстре Лоррен. — Він відкинувся на спинку крісла й склав руки перед собою. — То чудово. Що б розповів нам лист Абенті, якби він написав листа?
Я зробив добрячий вдих.
— Він розповів би, що я знаю напам’ять перші дев’яносто симпатичних зв’язувань. Що я можу виконувати подвійну дистиляцію, титрування, вапнування, сублімацію та утворювати осад у розчині. Що я добре обізнаний з історією, полемікою, граматиками, медициною та геометрією.
Ректор від душі постарався не показувати, що йому смішно.
— Незлецький список. Ти впевнений, що нічого не пропустив?
Я помовчав.
— Він би, мабуть, також згадав мій вік, пане.
— Скільки тобі років, хлопче?
— Мене звати Квоут, пане.
Ректорових вуст торкнулася усмішка.
— Квоуте.
— П’ятнадцять, пане.
Залунав шурхіт: усі майстри трохи заворушилися, обмінюючись поглядами, здіймаючи брови, хитаючи головами. Гемм звів очі до неба.
Тільки Ректор не зробив нічого.
— Як саме він сказав би про твій вік?
Я ледь помітно всміхнувся.
— Він би наполегливо попросив вас не зважати на нього.
Ненадовго запала тиша. Ректор глибоко вдихнув і відкинувся на спинку крісла.
— Чудово. У нас до тебе кілька запитань. Ви не проти розпочати, майстре Брандер? — Він змахнув рукою, показуючи на один кінець стола-півмісяця.
Я повернувся до Брандера. Він, огрядний і лисуватий, був Майстром-Арифметиком Університету.
— Скільки гранів у тринадцяти унціях?
— Шість тисяч двісті сорок, — негайно сказав я.
Він трохи підняв брови.
— Якби в мене було п’ятдесят срібних талантів і я обміняв би їх на вінтські гроші й назад, скільки б у мене лишилося, якби шалдим щоразу брав у мене по чотири відсотки?
Я взявся за складне переведення однієї валюти в іншу, а тоді усміхнувся, зрозумівши, що в ньому немає потреби.
— Сорок шість талантів і вісім драбів, якщо він чесний. Сорок шість, якщо ні.
Він знову кивнув, дивлячись на мене пильніше.
— Перед тобою трикутник, — неквапом заговорив він. — Одна його сторона завдовжки сім футів. Друга — три фути. Один із кутів — шістдесят градусів. Яка довжина третьої сторони?
— Кут між двома відомими сторонами? — Він кивнув. Я заплющив очі на півсекунди, а тоді розплющив їх. — Шість футів шість дюймів. Рівно.
Він важко пихнув, і на його обличчі відобразився подив.
— Непогано. Майстре Арвіл?
Арвіл поставив своє запитання, перш ніж я встиг повернутися до нього.
— Які лікарські властивості має чемерник?
— Протизапальні, антисептичні, помірні заспокійливі, помірні знеболювальні. Також він очищує кров, — відповів я, дивлячись знизу вгору на приємного старого в окулярах. — Токсичний у надмірних дозах. Небезпечний для вагітних жінок.
— Назви частини, з яких складається кисть руки.
Я назвав усі двадцять сім кісток за алфавітом. Потім — м’язи від найбільшого до найменшого. Перелічив я їх швидко, невимушено, показуючи, де вони розташовані, на власній піднятій руці.
Швидкість і точність моїх відповідей їх вразила. Дехто з них це приховував, а в декого це вільно відображалося на обличчі. Насправді ж мені було необхідно їх вразити. Зі своїх попередніх дискусій з Беном я знав: щоб потрапити до Університету, потрібні гроші або мізки. Що більше в людини одного, то менше потрібно іншого.
Тож я махлював. Пробрався в Порожнину крізь чорний вхід, прикинувшись попихачем. Тоді відімкнув два замки відмичками та годину з лишком простежив за співбесідами інших студентів. Почув сотні запитань і тисячі відповідей.
Також я почув, яку плату за навчання встановлюють іншим студентам. Найменша сума становила чотири таланти й шість йотів, але в більшості випадків плата була удвічі вищою. З одного студента за навчання взяли понад тридцять талантів. Мені було б легше роздобути шматочок місяця, ніж таку силу грошей.
У мене в кишені було два мідні йоти, а взяти ще хоч гнутий гріш було нізвідки. Тож я мусив їх вразити. Навіть більше. Я мусив приголомшити їх своїм розумом. Засліпити їх.
Я завершив перелік м’язів кисті руки та взявся за зв’язки, аж тут Арвіл змахнув рукою, наказуючи мені замовкнути, і поставив наступне запитання.
— Коли пацієнту пускають кров?
Це запитання мене спантеличило.
— Коли хочуть, щоб він помер? — невпевнено запитав я.
Він кивнув, передусім самому собі.
— Майстре Лоррен?
Майстер Лоррен був блідий і навіть у сидячому положенні здавався неприродно високим.
— Кого першим оголосили королем Тарвінтасу?
— Посмертно? Фейду Калантіса. Інакше це був би його брат, Джарвіс.
— Чому занепала Атурська імперія?
Я тимчасово замовк, вражений масштабом запитання. Жодному іншому студенту не ставили таких широких запитань.
— Ну, пане, — повільно вимовив я, забезпечуючи собі секунду-дві на впорядкування думок. — Почасти через те, що володар Налто був недолугим себелюбцем. Почасти через те, що в церкві відбувся переворот і вона розпустила Орден амірів, який становив значну частину потуги Атуру. Почасти через те, що військо одночасно билося в трьох різних загарбницьких війнах, а через високі податки спалахували повстання в землях, що вже належали імперії.
Я стежив за виразом обличчя майстра, сподіваючись, що він подасть якийсь знак, коли почує достатньо.
— Також атурани знецінили власну валюту, скасували повсюдну дію залізного закону та вступили в конфлікт із адемами. — Я знизав плечима. — Але все, звісно, було складніше.
Вираз обличчя майстра Лоррена так і не змінився, але він кивнув.
— Хто був найвидатнішою людиною всіх часів?
Ще одне незвичне запитання. Я замислився на хвилину.
— Іллієн.
Майстер Лоррен кліпнув один раз, нічого не виказуючи обличчям.
— Майстре Мандраґ?
Мандраґ був чисто поголений, мав гладеньке обличчя та руки в плямах півсотні різних кольорів і, здавалося, складався з самих лише суглобів і кісток.
— Якби тобі був потрібен фосфор, де б ти його дістав?
На мить його тон так сильно нагадав мені Абенті, що я забувся й заговорив, не думаючи.
— В аптеці?
Один з майстрів на іншому боці столу гигикнув, і я прикусив собі швидкого язика.
Він злегка мені всміхнувся, і я трохи вдихнув.
— За відсутності доступу до аптеки.
— Я міг би отримати його з сечі, — швидко промовив я. — Маючи піч і вдосталь часу.
— Скільки її тобі знадобилося б, щоб отримати дві унції чистої речовини? — Він відсторонено захрустів пальцями.
Я мовчки замислився: це запитання теж було новим.
— Щонайменше сорок галонів, майстре Мандраґ, залежно від якості матеріалу.