Книга імен - Джил Грегорі

Побитий і закривавлений Девід погодився лише на найпростішу медичну допомогу. Не було часу перейматися своїми подряпинами, коли вони з Йаеллю допленталися до центру й викликали поліцію. Він просто заклеїв пластиром найбільші рани й узявся за те, що не терпіло зволікання.

Девід скрушно похитав головою, коли глянув на Йаель, що вдивлялась у монітор на протилежному краю стола. У неї на шиї набряк великий червоний синець там, де врізалася мотузка, а горло постраждало так, що вона майже не могла говорити.

Вона мало не загинула. Обоє вони були на крок від смерті.

Джек Черль, Ґільєрмо Торрес і Стейсі також загинуть, якщо тільки...

Якщо тільки їх не знайде «Моссад». Або Інтерпол чи ЦРУ — будь-яка міжнародна організація, з якою співпрацює «Моссад».

«Уся ця система РПЛ нічого не дає», — у відчаї подумав Девід. Він поглянув на годинник, його розпирало нетерпіння, таке ж пекуче, як і біль у його поламаних ребрах і розбитих пальцях. Менш ніж за годину машина відвезе їх до Тель-Авіва. І він розпочне пошуки Стейсі.

Тут він зробив усе, що міг. Задля чого приїхав. Йаель і Йосеф мали рацію, — Сафед справді вивільнив останні імена, замкнені в нього в мозку. Тепер йому не було чого шукати в цьому містичному місті. Залишатися — значить, посилити небезпеку, привести нових Темних янголів просто до дверей кабалістів.

Проте щось його мучило. Він не міг позбутися відчуття, ніби щось пропустив чи забув. Але що, що? Може, йому необхідно ще щось зробити тут? Так вважав рабин Кардоза. Імена в щоденнику. Чому вони приходили до нього саме в такому порядку? Випадково, чи все ж таки є система, якої він досі не усвідомлює?

Якщо приховане послання й існує, гематрія слова Амалик не допомогла його розкрити.

«Можливо, треба застосувати іншу РПЛ-програму до щоденника... інше слово... хоча б гносеї?»

Девід швидко підвівся, побіг шукати Беньяміна та спитав про гематрію слова гносеї.

— Спробуйте відштовхнутися від цього слова, — попросив він.

Але комп'ютерні роздруківки лише поглибили розчарування. Нові рядки тексту не дали нічого нового: виходила така ж нісенітниця, яку видало й слово Амалик.

Девід стиха простогнав, піднявши рюкзак, — він був трохи легшим без торбинки рабина з усім його вмістом. З усім, включаючи самоцвіти.

Пригадавши агат, який він приніс до рабина Бен Моше, Девід завагався.

Він ніби знову почув глузливий голос Кріспіна.

Ти маєш щось моє. А я маю щось твоє.

Кріспін хотів, щоб Девід повірив, ніби він обміняє агат на Стейсі. Девід розумів, що це хитрість, але, не маючи в руках амулета, як він спровокує Кріспіна на блеф?

Девід перехопив погляд Йаелі з-за монітора. За мить вона підійшла до нього. «Попрощатися», — подумав він.

— Уже час їхати? — Її завжди звучний голос звучав хрипко від болю та здавався чужим.

— Машина ось-ось прийде. Від мене тут уже ніякої користі.

Сумнів у її очах примусив його замовкнути.

— Це ще не факт. Треба прокрутити одну твою ідею — про карти Таро. Пам'ятаєш записник, що нам його дав рабин Бен Моше? — Говорячи, вона притискала руку до горла, ніби хотіла притамувати біль. — Він писав про захоплення гносеїв таємними паролями й талісманами. Вони не зупинилися навіть перед убивством друкаря заради його форм. Ці карти мають бути дуже секретними — і дуже важливими.

Девід поставив рюкзак на стілець.

— Усі гносеї, що траплялися нам, мали при собі ці карти — погодився він. — Стривай, а може, це посвідчення особи гносеїв? Щось на зразок водійських прав...

— Або, — Йаель закусила губу, — перепустка, — промовила вона повільно.

Перепустка.

— Перепустка куди? Для чого? Вони хочуть знищити наш світ, — заперечив Девід, — а не мандрувати ним.

— Твоя правда. — Вона примружила свої зелені очі й задумалася. — А що як вони збираються десь разом відсвяткувати кінець світу... усі гносеї гуртом?

Пульс у Девіда прискорився.

— А як краще довести свою приналежність до гурту, свої запросини на бенкет перемоги, ніж показати секретну карту?

— Саме так, — очі Йаелі блиснули. — Перепустка, запрошення. Щось таке. Їм потрібен реальний доказ. Вхідний квиток.

— Непогано, що я прихопив карту Джилліса.

Вона підвела голову й подивилася йому просто у вічі.

— Мені теж потрібна карта. Я їду з тобою.

— Ні, Йаеле.

— Квиток мені забронювали. Моє місце одразу за тобою. Я не пущу тебе самого шукати Стейсі. — Вона заговорила тихіше. Від цього голос її видався ще напруженішим. Девід ледь чув, що вона каже. — Зачекай тут. Я заберу карту рабина Бен Моше. Бачила, куди її поклав рабин Кардоза.

Девід притримав її за руки.