Українська література » Фентезі » Сяйво - Стівен Кінг

Сяйво - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Сяйво - Стівен Кінг
думається так добре, як я сподівалась, я маю на увазі про нас, звісно, про кого ж іще? Ха. Ха. Щось повсякчас стає на заваді. Мені снилися дивні сни, ніби щось тут гупає вночі, ти таке міг собі уявити, щоб…»

І це все. Лист був датований двадцять сьомим червня тисяча дев’ятсот тридцять четвертого року. Він знайшов ляльку-маріонетку, що надягалася на руку — з вигляду або відьма, або чаклун… у всякому разі, щось таке з довгими зубами, у гостроверхому ковпаку. Неймовірно, але лялька була запхана між пачками рахунків за природний газ і мінеральну воду «Віші». І ще щось, схоже на вірш, записаний темним олівцем на звороті якогось меню:

Медоку,

Ти тут чи ні?

Знову блукалось мені уві сні.

Рослини ворушаться під килимом.

Ані дати на меню, ані назви вірша, якщо це таки був вірш. Туманний, але чарівливий. Йому подумалося, що всі ці речі ніби деталі головоломки, шматки, які врешті-решт складуться разом, якщо йому вдасться знайти сполучні ланки. Тож він і продовжував шукати, здригаючись і витираючи собі губи кожного разу, як позаду нього пробуджувалася з ревом топка.

Денні знову стояв перед номером двісті сімнадцять.

Майстер-ключ лежав у нього в кишені. Денні дивився на двері з якоюсь немов наркотичною жадібністю, а його тулуб посмикувався і трясся під фланелевою сорочкою. Він тихо й незграйно щось мугикав.

Він не хотів туди заходити, куди там, після того пожежного рукава. Йому було страшно сюди йти. Страшно було брати ключа, переступаючи заборону батька.

Йому хотілося сюди прийти. Цікавість

(кота вбила; вдовольнена — оживила)

тягла, наче рибальський гачок, застряглий у його мозку, наче нав’язлива пісня сирени, якої не вгамувати. Та й хіба містер Хеллоран не казав: «Я не думаю, щоби там було щось, здатне вчинити тобі якесь зло?»

(Ти обіцяв)

(Обіцянки даються на те, щоби їх порушувати.)

Він аж здригнувся від цієї думки. Вона ніби надійшла ззовні, комашина, дзизкуча, м’яко улеслива.

(Обіцянки даються на те, щоби їх порушувати, дорогий мій арак. порушувати. ламати. розбивати на друзки. трощити молотком. ЩОНАЙПЕРШЕ!)

Його нервове бриніння вилилося в негідну, атональну пісню:

«Лу, Лу, скачи д’мене, Лу, скачи д’мене, Лу, моя мииила…»

Хіба містер Хеллоран не був правий? Хіба, врешті-решт, не це та причина, з якої Денні тримав мовчанку і дозволив снігу замкнути їх тут?

(«Просто замруж очі, і воно минеться»)

Те, що він був побачив у Президентському люку, уже минулося. А змія виявилася лише пожежним рукавом, що упав на килим. Так, навіть кров у Президентському люку стала безпечною — це щось старе, щось, що трапилося задовго до того, як він народився, чи навіть до того, як його було задумано, щось, з чим давно покінчено. Щось на кшталт фільму, який може бачити тільки він сам. Нема тут нічого, насправді нічого такого в цьому готелі, що могло б вчинити йому зло, і якщо він мусить довести це самому собі, зайшовши до цього номера, чому б йому цього не зробити?

«Лу, Лу, скачи д’мене, Лу, скачи д’мене…»

(Цікавість кота вбила, дорогий мій арак, мій дорогий арак, вдовольнена — оживила, став він цілим і здоровим знову, від лапок і до вушок, від голови й до п’ят, от такий вар’ят. Він розумів, що ті речі)

(як страшні картинки, вони не можуть заподіяти тобі злого, але, о, Боже мій)

«чому в тебе такі великі зуби, бабусю а може це вовк у костюмі СИНЬОЇБОРОДИ або СИНЯБОРОДА у вовчому костюмі а я такий)

(радий що ти спитав бо цікавість вбила того кота і саме НАДІЯ на її вдоволення оживила)

цим коридором, м’яко тупочучи по цьому синьому й звивистому джунглевому килиму. Він спершу зупинився біля вогнегасника, вставив мідний наконечник назад у рамку, а потім, з серцем, що бухкало, тицяв і тицяв у нього пальцем, шепочучи: «Нумо, вкуси мене. Нумо, вкуси мене, ти, дешеве чмо. Не можеш, правда? Га? Ти всього лиш дешевий пожежний шланг. Ні на що не здатний, окрім як лише тут валятися. Нумо, давай!» Він почувався божевільно зухвалим. І нічого не трапилося. Врешті-решт, то був лише пожежний рукав, усього лиш брезент та мідь, його можна порубати на шматки, а він і не пожаліється, не смикнеться і не почне вигинатися, не закривавить зеленим слизом весь синій килим, бо це лише рукав, ні носа, ні троянди, ані скляних ґудзів, ні атласних бантів, ніяких задріманих змій… а він поспішав, поспішав далі, бо він був[151]

(«запізнююся, я запізнююся», — вигукнув білий кролик.)

білим кроликом. Так. Тепер там, надворі, на ігровому майданчику був білий кролик, колись він був зеленим, але тепер він став білим, немов щось раз у раз шокувало його сніжними, вітряними ночами і зістарило…

Денні дістав з кишені майстер-ключ і вставив у замок.

«Лу, Лу…»

(білий кролик поспішав на партію в крокет у Червоної Королеви де в крокет грають лелеками замість молотків і їжаками замість куль)

Він торкнувся ключа, дозволив своїм пальцям його обмацувати. У голові було відчуття байдужості й нудоти. Він обернув ключ і механізм гладесенько відгукнувся глухим клацанням.

(ГЕТЬ ЙОМУ ГОЛОВУ! (ГЕТЬ ЙОМУ ГОЛОВУ! (ГЕТЬ ЙОМУ ГОЛОВУ!

(утім ця гра не крокет молотки трохи коротші ця гра називається)

(УДАР-ГАХ! Прямо у ворітця.)

(ГЕТЬ ЙОМУ ГОЛОООООВУУУУУУУУ…)

Денні штовхнув двері, і вони прочинилися. Вільно, без жодного скрипу. Він стояв просто при вході до великої спальні/вітальні, і хоча снігу аж до сюди не навалило — найбільші замети все ще височіли на фут нижче вікон другого поверху — в кімнаті було темно, бо тато позакривав віконниці західної експозиції ще два тижні тому.

Стоячи в одвірку, він потягнувся праворуч і намацав планшетку вмикача. У кришталевій люстрі під стелею загорілися дві лампи. Денні ступив далі всередину і оглянувся довкола. Килим тут лежав м’який і глибокий, спокійного рожевого кольору. Утішливий. Двоспальне ліжко під білим покривалом. Письмовий стіл

(Вдійте ласку, скажіть: Чому ворон схожий на письмовий стіл!)

біля великого, прикритого віконницями вікна. У сезон Неустанний Писака

(все так чудово, жах, вас нема тут)

має гарний вид на гори, щоби описувати його своїм близьким, які залишилися вдома.

Він ступив ще далі вглиб. Нічого тут нема, зовсім нічого. Лише пуста кімната, холодна, бо тато сьогодні прогрівав східне крило. Комод. Шафа, її дверцята відкриті, демонструючи повне сідало готельних вішаків того типу, що не вкрадеш. На приліжковому столику Гідеонівська Біблія[152]. Ліворуч від Денні були двері ванної кімнати, велике, на весь

Відгуки про книгу Сяйво - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: