Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн
Олівія сиділа в кріслі і задумливо кусала губи. Зараз вона здавалася такою спантеличеною і милою, що хотілося згребти її в оберемок, притиснути до себе і не відпускати. Величезним зусиллям волі змусив себе відвернутися і зосередиться на Лоренсі, який пояснював можливий спосіб переміщення душі в тіло Альви.
- Наскільки ви впевнені в успіху цього метода? - слабо уточнила Олівія, не підіймаючи погляд на мага. Вона дивилася в порожнечу перед собою, наче зараз перебувала між двома світами.
Я міг зрозуміти її страх - вона була частиною зовсім іншої реальності, а тепер її схиляли до кроку за дзеркальний горизонт. І зробити його можна буде лише раз, без можливості повернутись.
Зараз відчував пекуче бажання пообіцяти Лів, що перемістившись сюди вона не залишиться одна, я завжди буду поряд, зроблю все можливе, щоб нова реальність стала її домівкою, але поки що стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях і чекав.
- Не буду брехати, що я абсолютно впевнений в успіху, - зітхнув Лоренс і поглянув на мене. - Але чотири стихії, спрямовані певним чином, здатні спотворити простір. Я знайшов описи експериментів, які проводили на уламках ядер. У кожній частинці ядра є своєрідна інформація – доступ до тонкої матерії, яка лине за обрій. Колись маги захоплювалися такими експериментами, але я не знайшов жодного успішного, хоч, можливо, подібні й були, просто не лишилося даних. Ми не можемо впливати на тонку матерію безпосередньо, тому й не можемо переміститися, але у вашому випадку цього не потрібно: зв'язок вже налаштований. Він як дороговказ, що пов'язує ваше тіло з Альвою, поєднує наші реальності. Тому вашій душі просто доведеться відкріпитися від того тіла і зайняти це, саме тут нам допоможе ритуал.
Олівія лише зітхнула. Рунольв переводив похмурий погляд з мене на королеву, вся його поза кричала мені: "скажи їй що-небудь, адже вона вагається, а значить, потрібно лише підштовхнути". Але я мовчав. Раптом засумнівався, що це потрібно Олівії. Достеменно знав, що я її втрачати не хочу. Мрію про те, щоб, нарешті, зникло жахливе щохвилинне очікування її зникнення. Хочу просто залишитися з нею, забрати собі, відчути, що відтепер ця жінка моя і існує в моєму світі.
Але чи відчуває те саме Олівія? Чи хоче розділити життя зі мною?
- А чому ці експерименти з уламками ядер не продовжили? - раптом запитала Лів, і мені здалося, що вона просто вирішила потягнути час. Лоренс спокійно відповів:
- Почалася війна, маги були зайняті іншим, а потім ядра почали вмирати. Зараз вціліло тільки одне, і експериментувати з ним було б блюзнірством.
Дівчина кивнула, так само байдуже дивлячись перед собою. Рунольв вирішив втрутитися у розмову:
- Нам треба поспішати, Олівіє. За останні дні короля намагалися вбити ще принаймні тричі.
– Що? - дівчина слабо стрепенулась, звернула погляд на мого друга, а той не став зменшувати оберти і продовжив говорити:
- Нами були виявлені отруєні кинджали, магічна пастка і служниця, яка готувалась підсипати отруту в їжу монарха, - перерахував він. Олівія зблідла, та Рунольв не зупинився і на цьому: - Альва намагалася зв'язатися з Карлом, писала йому про те, що підозрює Віві у шпигунстві і хоче позбутися її. Крім того, вона чомусь ненавидить короля, і бажає йому смерті, але й збирається кудись втекти після затемнення. Лист встигли перехопити, та ми гадки не маємо чи зуміють родичі зв'язатися якимось іншим чином. Ви потрібні нам, Олівіє.
Королева безпорадно глянула на мене, і я нарешті не витримав.
- Залиште нас.
Чоловіки не сперечалися. Піднялися і вийшли за двері, щільно прикривши їх за собою. Я повільно підійшов до Олівії і присів навпочіпки перед нею, зловив розгублений погляд:
- Скажи, що ти думаєш про це.
Дівчина ворухнула губами, ніби хотіла вимовити слова, але голос її зрадив. Вона оглянула кабінет і все ж вимовила:
- Це не мій світ, Інгемаре. У мене є власний дім, - її голос звучав здавлено та тихо: - У мене є мама, брат, робота та друзі. А тут?
- Я, - видихнув і сам вразився тому, як приречено це прозвучало. Олівія різко обернулася до мене і в глибині її очей спалахнув вогонь:
– Ти? - вона спитала це навіть з якоюсь гидливістю, і я миттєво напружився, але продовжив слухати: - А що станеться, якщо я тобі набридну? Коли ти переситишся, втратиш інтерес до тіла чи вирішиш, що я перестала бути загадковою дівчиною з іншого світу? Ти король, Маре, знайдеш собі фаворитку, а що тоді робитиму я? Зовсім одна в чужому світі! Мені не буде куди піти, нема в кого знайти підтримки…
- Лів, та про що ти взагалі думаєш? - обурився, відчуваючи як моя стихія здіймається всередині вогняною бурею. Я думаю лише про цю жінку, а вона вже намалювала собі такі приголомшливі картини майбутнього! Правду кажуть, що розум жінки – загадка.
- Думаю про життя! - королева раптом підхопилася з місця і відійшла до столу. Я теж підвівся на ноги, проводжаючи її поглядом. - Про своє життя! У мене вже був чоловік, який клявся у вічному коханні, і де він?
- Не порівнюй нас! - від обурення ледь не перейшов на рик. Олівія здригнулася, злякано озирнувшись. Побачивши переляк у її очах, навіть ступив назад, закликаючи вогняний темперамент заспокоїтися.
- Не порівнювати? - на губах дівчини з'явилася зла усмішка. - Ітан намагався використати мене для того, щоб красиво і багато жити, не докладаючи зусиль, а ти збираєшся затягнути у свій світ, щоб заволодіти силою Альви!
Наче перевіряючи власні можливості, дівчина підняла руку, і над її долонею закрутився маленький смерч. Варто визнати, що стихії слухалися Олівію, як дресировані пси, ластилися до неї, дозволяючи витворяти з собою що завгодно. Лоренс і Рунольв були від такого в захваті і бажали за всяку ціну заманити дівчину в наш світ.
- Я розумію, що потрібна вам, Маре, - голос Олівії тремтів. - Але... мені страшно...
Маленьке повітряне лихо над долонею королеви швидко розвіялося, по кімнаті пройшов легкий вечір і ліг до плінтусів, причаївшись.
