Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук

– Тобто я не помирала? Я правильно тебе зрозуміла, так? Клінічної смерті не було?

– Ні. Якби відбулася зупинка серця, тебе не виписали б за тиждень, повір мені, ти застрягла б у нас надовго.

– Чому?

– Бо все набагато складніше, коли зупиняється кровообіг. Навіть якби я успішно провів серцево-легеневу реанімацію, ти б нізащо не відновилася так швидко. Йдеться про так звану післяреанімаційну хворобу – специфічний патологічний стан, що виникає після клінічної смерті. Він може дати серйозні ускладнення та вимагає комплексної терапії.

– Ясно.

Він відпив кави. Вона сьорбнула чаю. Трохи помовчали.

Згодом Тимофій запитав:

– Ти для цього зі мною зустрілася?

Рута хотіла потягнути час, аби перейти до того, що її справді цікавить, а тому бовкнула перше, що спало на гадку:

– А ти для чого?

Його щоки налилися ледь помітним багрянцем, але голос більше не тремтів.

– Це не відповідь на моє запитання.

– Ні, – потупилася Рута – Я думала ще дещо запитати. Ну, проконсультуватися.

– А… – Тимофієві брови ледь підстрибнули вгору. – Питай.

Рута облизала губи й узялася на ходу вигадувати:

– Коротше, в мене, типу, є одна подруга, не дуже близька, просто хороша знайома, і вона, е, завагітніла.

Обличчя Тимофія підсвітила глумлива усмішка.

– Так, часом таке трапляється, – мовив він.

– Це ти зараз намагаєшся пожартувати?

– Ні, – одразу споважнів хлопець. – Вибач.

– Вона завагітніла і, м-м, має лягати в лікарню. Не через вагітність. Там інші причини.

– Які? – пожвавився він. Хвороби були його коником.

– Ну, не знаю. Здається… здається, запалення легенів. Чи щось таке. Їй ще не поставили діагноз. Але в лікарню кладуть. І вона там здаватиме аналізи… кров… і ще якийсь.

– Так, – кивнув хлопець, заохочуючи продовжувати.

– Коротше, вона дуже боїться, що батьки довідаються про вагітність, і тому питає, чи може лікар за результатами аналізів з’ясувати, що вона вагітна.

– Зараз так говориш, ніби це ти вагітна.

Руті кольнуло під серцем. Кілька секунд дівчина не могла збагнути, що не так, а тоді до неї дійшло: Русецький не знає про її вагітність. Вона аж підвисла – застигла із роззявленим ротом, – але за мить по тому в мозку немовби ввімкнувся аварійний механізм, який в обхід свідомості перебрав на себе контроль над ситуацією. Рута надміру театрально закотила очі й рівним, абсолютно невідповідним її внутрішньому станові голосом відказала:

– Я розповідаю про подругу, ім’я якої тебе не обходить. Просто треба, щоб ти мене зрозумів. Розумієш?

«Господи, Статник, що ти плетеш?» – шугнуло на задвірках свідомості.

Тимофій усміхнувся так, наче почув анекдот на похороні.

– Припустимо, так.

Рута відчувала, що забрехалася, і що найгірше – здогадувалася, що хлопець також це відчуває, проте відступати не було куди. Що втрачати?

– Ну то як? Лікар може дізнатися? – Вона опустила погляд, збовтала ложечкою чай. – Ну ось, наприклад, якби я була вагітна… тобто чисто теоретично… тоді, коли потрапила до тебе в реанімацію, ти б це визначив?

Його обличчям пробіглася ледь уловна тінь.

– Ні.

Рута так переконала себе, що лікарі після стількох аналізів просто не можуть не виявити вагітність, що пропустила заперечну відповідь повз вуха й на автоматі запитала далі:

– І як саме?

– Що як саме? – не второпав хлопець.

Лише побачивши його здивовано вигнуті брови, Рута осягнула зміст почутого: Русецький відповів «ні». Що означає: лікарі не могли встановити, що вона вагітна. Дівчина недовірливо вирячилася.

– Тобто ні? Після стількох аналізів крові та ще… я не знаю, що ви ще там у мене брали, – ти не можеш із певністю сказати, чи була я вагітною, коли мене привезли?

– Якщо йдеться про перші тижні, то ні, ніяк не можу, – заперечно мотнув головою Русецький. – Є такий гормон – хоріонічний гонадотропін людини, скорочено ХГЛ, його виробляє плацента, і його можна виявити в тілі жінки лише під час вагітності. Якщо аналіз на ХГЛ не проводили, будь ти хоч тричі вагітною, ніхто з медперсоналу про це не дізнається. – Він відпив лате, примружився, начебто щось зважуючи, і додав: – Навіть якби ти була вагітною, за той тиждень у тебе стільки всього влили через крапельницю, що ембріон майже напевно загинув би.

Рута нашорошилася.

– Що ти маєш на увазі? – у її голові немовби розкручувався торнадо. – Що в реанімації мені, типу, ненароком зробили аборт?

Тимофій насупився.

– Ти зараз якось дивно сформулювала запитання. Ніби ти реально…

Дівчина, гарячкуючи, натиснула:

– Так чи ні?

– Я не стверджуватиму напевно, ніхто ніколи не проводив таких досліджень, але з великою ймовірністю так: на ранніх термінах це могло б убити ембріон.

Рута відвернула голову й ошелешено втупилась у вікно.

Вони мовчали майже хвилину, аж поки Тимофій не запитав:

– То ти вагітна?

Дівчина поглянула на нього й неуважно всміхнулася:

– Ні. Я абсолютно точно не вагітна.

56

Рута обмірковувала почуте. Отже, хоча б одній із божевільних історій знайшлося просте та правдоподібне пояснення. Майже напевно вона справді була вагітною, але медикаменти, які їй вводили під час перебування під наркозом, убили ембріон. А сон, у якому вона забралася з вечірки… ну, це лише сон. Нічого більше. Як і всі решта.

Що ще? Слід на руці? Рута несамохіть потягнулася рукою до лівого плеча, якийсь час супилась, а потім відновила у пам’яті події четверга, 23 травня. Ніч із середи вона провела на Пагорбі Слави, уранці згадала про екзамен з української та прибігла додому, батько заліпив їй ляпаса, а коли вона впала, намагався ривком поставити її на ноги. Рута водила пальцями під рукавом футболки, пригадуючи, як саме схопив її Григір. Здається, він смикнув якраз за ліве плече, хоча Рута не була цього певна. Менше з тим. Мабуть, батько таки перестарався, занадто стиснув її руку, і синець утворився ще тоді, вранці в четвер, просто вона не зауважила його. Помітила лише після жахіття, в якому за нею гналася вся родина, й нафантазувала, нібито синець проступив на її очах. Так же може бути, хіба ні? Принаймні це точно значно більше схоже на правду.

Залишалися чорні стіни в кімнаті. Але і їх неважко пояснити. Може, після спроби самогубства їй усе-таки не вдалося уникнути пошкодження мозку. Якогось зовсім незначного. Воно не позначилось на когнітивних функціях, але вплинуло на пам’ять. Може, її кімната справді була чорною, просто вона про це забула. Рута пригадувала, як, засинаючи вдома після