Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук
На перехресті бульвару Хмельницького та вулиці Грушевського вона затрималася. Додому не хотілося. Там нікого не було, проте якраз у цьому й полягала проблема: після всього, що їй наснилося, Рута не мала бажання повертатися додому наодинці. Не те щоб вона усвідомлено чогось боялася, просто… не хотіла, й усе.
Дівчина не стала переходити на інший бік. Затиснувши коробочку з тестом так, аби не світити нею на всю вулицю, вона попростувала на південь і хвилин за десять дісталася «Броварні на Грушевського». Бар працював із дев’ятої, одначе двері виявилися відчиненими. Рута пройшла до незвично тихого залу й, побачивши офіціанта, який старанно натирав столи, запитала, чи може скористатися вбиральнею. Хлопець невдоволено скривився, але ствердно кивнув, і Рута, прослизнувши до туалету, замкнулася зсередини.
Сівши на унітаз, вона заклала книгу під пахву й довго роздивлялася пару на коробці. Потім розірвала герметичну упаковку, витрусила в долоню тестову смужку та підставила її під струмінь сечі. Упоравшись, відклала тест, розгорнула інструкцію та швидко пробіглась по ній очима. Там писали, що результат має проявитися через п’ять хвилин.
Утупившись собі під ноги та неспокійно водячи пальцями по обкладинці роману Бакмана, Рута чекала. За п’ять хвилин вона схопила тестову смужку та вп’ялася в неї очима. На крихітному табло по центру пластмасового руків’я проступила одна поперечна смужка. Дівчина примружилася, піднесла тест до очей, вишукуючи хоча б натяк на другу смужку, проте ні – поперечна смужка абсолютно точно була одна.
Результат негативний. Вона не вагітна.
Рута викинула і коробку, і сам тест у смітник, припасувала прокладку на трусиках, сяк-так привела себе до ладу і, вийшовши із вбиральні, подалася на вулицю.
Тіні стрімко коротшали, ранкова прохолода відступала, хоча нічого з цього Рута не помічала. Вона заціпеніла на зупинці навпроти входу до «Броварні» із роззявленим ротом і застиглим поглядом. До зупинки під’їхала напівпорожня маршрутка. Троє людей вийшло, водій зміряв Руту сонним поглядом, безмовно запитуючи, сідатимеш чи ні, потім зауважив, що дівчина телющиться наче крізь нього, незадоволено випнув губу, зачинив двері та рушив. Люди розійшлися, Рута залишилася сама й просто стояла, втупившись у порожнечу і підставляючи обличчя оманливо лагідному сонцю. Вона не могла повірити в те, що сталось, і мусила знову й знову прокручувати в голові: результат негативний, вона не вагітна, результат негативний, вона не…
За будь-яких інших обставин Рута страшенно зраділа б, але…
У тому то й річ. Було занадто багато всіляких «але».
53
And you wake from your dreams to go dancing with the dead.
Iron Maiden, «Dance Of Death», 2003[16]
Рута сиділа на кам’яному парапеті, що вивищувався над газоном перед дванадцятою школою, насуплено втупившись у підсохлий мозоль. Півгодини вона нишпорила Інтернетом, читала про раптові кровотечі в жінок, нічого кардинально нового не дізналася й тепер міркувала, що, як не крути, логічних пояснень того, що сталося, було лише два: мимовільне переривання вагітності через якісь гормональні порушення, інфекцію чи стрес або звичайна менструація, хоча в такому разі…
Ні. Дівчина взялася несамовито терти шрам, що розтинав брову. Неможливо. Такого просто не може бути. Другий варіант вона навіть подумки не могла сформулювати так, щоб її не нудило. Знадобилося майже чверть години, щоб Рута чітко проартикулювала у думках: вагітність не могла їй примаритися, із цього все почалося, а отже, цілком вірогідно, вона справді змінила вві сні минуле, якось примудрилася вживити події усвідомленого сновидіння в реальність, а тому ніколи не була вагітною. Тобто була, але в тій іншій, попередній версії минулого, яка тепер…
Рута затулила очі долонею. Яка тепер що? Випарувалася? Божевілля якесь. Про таке навіть думати нестерпно.
Закинувши голову, вона звела очі до неба. Існував простий спосіб з’ясувати, що насправді з нею сталося, – поговорити з кимось, хто знав про її вагітність. Якщо їхні спогади збігатимуться, отже, у неї відбувся викидень, якщо ж не збігатимуться… Рута ковтнула слину – тоді той, другий, несусвітній варіант.
Ось тільки з ким поговорити? Зателефонувати сестрі? Ні, вона досі сердиться. Рута розуміла, що їй знадобиться півдня, щоб усе пояснити, й Інді точно її так довго не слухатиме. Хто ще? Іванка? Теж ні, Рута не казала їй про вагітність. Розповісти мамі? Як варіант. Але якщо вона прохопиться хоч словом про те, що реально змінила минуле вві сні (Рута несамохіть скривилася – від самої думки про таке зводило вилиці), мати вирішить, що у неї капітально протікає дах. Інакше й бути не може. Дівчина пригадувала, як витяглось обличчя Аміни, коли, вказавши на пофарбовані в чорне стіни, вона обмовилася про шпалери. Тоді все якось минулось, Аміна щось запідозрила, проте тиснути на доньку не наважилася. Зате якщо Рута бовкне про вагітність, якої, як гадає мати, ніколи не було, та силоміць поведе її до психіатра.
Дівчина знову торкнулася пальцем шраму над бровою. Але якщо не мати, то хто? До кого їй звернутися? Може, повернути розмову так, аби вивідати, чи відомо матері про вагітність, і водночас не спалитися? Втім, повагавшись, Рута усвідомила, що нічого це не дасть. Якщо вона зробила те, про що не наважується навіть думати, як визначити, що ще змінилося? Їй доведеться згадувати Лару, Іллю, порушувати інші дражливі теми. Все надто складно.
Абияк розчесане волосся висихало і, сплутуючись, набирало об’єму. Рута почухала голову, і тут перед її внутрішнім зором постало обличчя Тимофія Русецького. Вона спершу бридливо закопилила губу, але згодом складки на лобі поволі розгладилися. Якщо вона справді була вагітною, кому як не лікареві з реанімації про це знати? Вони ж її там усю голками стикали, чи не щодня беручи якісь аналізи. І з ним точно можна поспілкуватися, не переймаючись, що розмова закінчиться в дурці. Єдиний мінус – Русецький знайомий з її матір’ю, а отже, за бажання викриє її. Повагавшись, дівчина вирішила, що це не така вже й проблема: у разі чого вона
