Страта - Марина та Сергій Дяченко
То не був погляд лікаря. Він був... Ірена спаленіла; погляд торкнувсь її, ніби язиком — уклякнувши на мить, вона раптом із сльозами кинулась одягатися...
Нік сидів за ширмою на кушетці. У халаті, з маскою, що бовталася на грудях, поклавши на коліна червоні від гарячої води руки. Він загороджував шлях до виходу — Ірена зупинилася, закусивши губу.
— Вибачте...
Вона мовчала.
— Вибачте, Ірено. Я тварюка. Безперечно... Не знаю, що сказати...
Вона проскочила повз нього, не оглядаючись. Вибігла в коридор; запах лікарні переслідував її жовтуватим нав’язливим маревом.
* * *Можливо, інцидент вдалося би приховати від Семироля. Навіть напевно вдалося — якби, вибігши з медблоку, Ірена не налетіла просто на адвоката.
— Ірено, стривайте...
Вона збагнула: треба зараз же взяти себе в руки — інакше неприємність матиме якісь наслідки.
— Що сталося?
— Нічого... — вона намагалася не дивитися йому у вічі.
— Вас хтось образив? Нік?!
— Ні! — Їй болісно й важко було міркувати без пауз і відстрочок. — Ні... усе гаразд... Яне, мені треба з вами поговорити...
Так птах, виявивши хижака неподалік, водномить симулює травму і, припадаючи на крило, відводить од гнізда небезпечного зайду.
— Яне, я хотіла сказати вам... Може, підемо до вас? Де зручніше?
Семироль помовчав. Незграбний Іренин прийом не справив на нього жодного враження (але врешті-решт, він вирішив, мабуть, що розбірки із Ніком нікуди не дінуться).
У напівтемряві кабінету Ірена відчула себе певніше — поки не згадала, що Семироль бачить у темряві.
Вона перевела подих. Власне, ця розмова однаково вже на часі. Інша річ, що Ірена не так скоро на неї зважилася б — але обставини підштовхнули...
— Я вас слухаю (так, саме з цим виразом обличчя Семироль, мабуть, звертається до потенційних клієнтів).
— Яне... — пробурмотіла вона, ніби виправдовуючись. — Між нами, взагалі-то, все заздалегідь обумовлено... Ви не дивуйтесь, але...
Вона зітхнула, глибоко і тяжко, як кінь на крутому підйомі.
— Я згодна... стати вашою дружиною.
Маска професійного спокою трохи здригнулася:
— Що?!
— Я згодна стати вашою дружиною, — вона обеззброююче всміхнулася. — Ну хіба не однаково, де мені жити з фальшивими документами? Ви мені... — тут вона зашарілася, — подобаєтеся, ви симпатичні, й...
Вона замовкла.
Картина олійними фарбами: «Ірена Хміль пропонує вампірові Семиролю стати її чоловіком». Які ж раді будуть родичі... Виберемо наймодніший салон і замовимо весільну сукню... А чи запрошувати на весілля прокурора?..
— Я кажу серйозно, Яне... З вашого боку не потрібно ніяких зобов’язань. Я житиму тут, і... дитині ж необхідна мати. Хіба це потрібно доводити?
Семироль мовчав. Тепер сутінь заважала Ірені — вона не бачила обличчя співрозмовника, а для нього темрява не становить ніяких незручностей...
Вона глибоко набрала в груди повітря і почала вже з іншого боку:
— Я працюватиму... по господарству... Адже Ельзі важко самій. Я буду... прихильна до вас... як і годиться дружині. Дитину треба годувати материнським молоком... Маля, воно... Ви ж самі говорили: «В обстановці, максимально наближеній до сімейної...» Тож створіть цю сімейну обстановку! Я згодна, більше того — я хочу цього...
Настільна лампа звично дивилася через плече. Вона була схожа на птаха, який стрибав по краю письмового столу, а потім його гукнули — і він обернувся, кинувши промінь світла до Ірениних ніг.
— Не мовчіть, Яне...
Вона з жахом усвідомила раптом, що спідницю наділа задом наперед. У сум’ятті тікаючи з медблоку, вона й не помітила цього...
— Не мовчіть, Яне! Це мовчання... врешті-решт, образливе...
Семироль посміхнувся:
— Певна річ... Але ж не щодня роблять такі пропозиції — треба ж усвідомити, обдумати, хай йому грець...
Вона перевела подих:
— І довго... скільки ви будете обдумувати?
Семироль задумливо потер підборіддя:
— Власне кажучи... Ірено, а що якби я запропонував вам залишитися на фермі... на загальних підставах?
За вікном пропливла тьмяна тінь. Хтось пройшов уздовж паркану, грузнучи в заметах, спотикаючись...
— На загальних підставах, Ірено, — це значить, просто залишитися. Без обіцяних фальшивих документів. Без прав... доглядати за дитиною, допомагати Ельзі по господарству і так далі. І раз на кілька місяців підтримувати мене гемоглобіном. Оскільки Троша немає, я мушу шукати йому заміну, щоб не зловживати здоров’ям Сіта, Ніка й Ельзи... Я не дуже брутально висловлююсь?
— Саме враз, — сказала вона повільно.
Щоки оніміли. Погано, що Семироль бачить її огиду та страх. Адже ясно, що її раптова блідість — не від драматичної радості...
— Ірено... як ви почуваєтесь?
Семироль опинився поруч. Сів на підлокітник, поклав руку їй