Страта - Марина та Сергій Дяченко
— Ірено, як болить? Зараз, почекайте, зар...
Він осікся. Ірена дивилася прямо і холодно, і в погляді її не було ні болю, ні страху:
— Ніку, ви зараз же скажете йому, що я мушу... що мене треба везти в клініку. Інакше... дитини не буде.
Нік відсахнувся:
— Ірено...
— Я знаю своє ім’я... У вас, скажімо, немає потрібної... апаратури. Придумайте, чого у вас немає... Мене треба неодмінно везти в місто. Дасте йому адресу клініки.
Вона побачила, як у Ніка починають смикатися губи. Спершу трохи, потім сильніше (але ж він, мабуть, набачився і наслухався в житті всього).
— Це неможливо...
— Це МОЖЛИВО. Так БУДЕ.
Дзюрчала з крана вода. Сльозилася сіра вікнина, час стікав струменем із-під крана, дзвінка гаряча клепсидра — водяний годинник...
— Чому ви... вирішили... що я зроблю це, Ірено?
— Хіба я помилилася?
Лилася вода. Погойдувалася білосніжна крохмальна фіранка.
— Хіба я помилилася, Ніку?!
На якусь мить їй стало страшно до запаморочення. Бо ЯКЩО її відчайдушний ривок не справдиться...
— Вам же нічого не загрожує, — сказала вона лагідно. — Ян не дізнається, що я симулювала...
— Це ЯН не дізнається?!
Крапала вода.
— Ви боїтеся... Ніку?
— Дорога... — він дивився убік. — По такій дорозі... не проїдеш...
— То не ваш клопіт.
Він ухопив її за зап’ястя:
— Але дитина! Ірено, дитина!..
Вона кивнула:
— В ім’я дитини. В ім’я ваших власних хлопчаків... Ви мужчина, Ніку.
— Ірено...
— Ви зробите чи ні?!
Він відвів очі:
— Ні. Вибачте. Не можу...
* * *Підтримуючи під обидві руки, її вели до машини. Руки Ніка сильно тремтіли, Семироль був блідий і дуже зосереджений.
— Усе буде гаразд, Ірено...
Як на зло, почалася заметіль. Сипав сніг, густий і мокрий; вона бачила, як мучиться Нік. Дивиться то на Ірену, то на небо, то на Семироля:
— Яне... Ти впевнений... що в таку погоду проїдеш?..
— Хіба у мене є інший вихід? — роздратовано відмахнувся Семироль.
Ірена відчула, що він хвилюється. І коли знадобиться, він на спині потягне Ірену до міста — через замети...
Йому справді така дорога доля майбутньої дитини?..
Можливо, вона ще відчує гризоти сумління. Але — згодом. Коли добереться до магазину «Святкові сюрпризи»...
Утім, на той час не буде про що шкодувати. МОДЕЛЬ сплющиться — укупі з отим вампіром-адвокатом, із його плодовитим заміром, із листівково-красивим узгір’ям, із непохитним правосуддям, клятою передовою гінекологією... Разом із Ніком, який уперше в житті збрехав своєму великодушному патрону...
Вона застогнала — майже від справжнього болю. Семироль стиснув її руку — відчайдушно і міцно (а що коли благополучний упир переживає не тільки за дитину?!).
Згодом. Про все це вона подумає пізніше.
А сніг падав і падав. Нік нервувався все більше; Ірену ледве втиснули в машину, і через занесене снігом скло вона бачила, як Нік, зчепивши пальці, розкриває рота, щось говорячи до Семироля — слів не розібрати...
Він розколовся? Він зрадив, покаявся? (Від однієї цієї думки у Ірени потемніло в очах.)
— ...сніг... на такій дорозі...
Нік томився. Не наважуючись зізнатися в симуляції, він усе-таки хотів утримати Семироля — бо погода, ніби співчуваючи Ніку, робила все можливе, щоб перешкодити поїздці...
Але слово було сказане. Рішення прийнято, брехню оприлюднено і виголошено настільки переконливо, що навіть стоокий змій-Семироль досі не здогадується про обман.
Бо надто багато для нього поставлено на карту. Він занадто довіряє давньому спільникові-рабу.
— ...заткнутись. Я не вперше за кермом і теж знаю цю дорогу... Ти дав їй ліки? Анальгетик?.. Тоді бувай — побажай нам удачі...
Дверцята ляснули. Семироль підбадьорливо всміхнувся Ірені, допоміг їй пристебнути ремінь, завів мотор, натиснув на газ...
Ферма лишилась за спиною. Гори зрушили з місця і теж попливли; ворота були відчинені. Ірена сиділа, скоцюрбившись, усім своїм єством зображаючи стражденні муки.
Невже?!
Скільки часу минуло, відколи він привіз її сюди — засуджену, пригнічену, у чорній робі?..
А сніг сипав і сипав. Кепсько. Ой як погано — в таку завірюху навіть пекельний водій Семироль може виснувати, що викидень усе ж краще навіженої смерті на дні ущелини, і повернути назад...
Ось і поворот. Крайня дозволена точка для їхніх із Ніком прогулянок. Дійшовши цього повороту, вони незмінно повертали назад...
Минули поворот. Ірена судомно зітхнула;
