Історія Юхима - Роман Квант

Максим встав, щоб оголосити тост.

– Сьогодні, Сєрий зробив сміливий вчинок. Не кожен наважиться поспорити з викладачем, ще й виграти угоду. Це було круто, чувак.

Боян спробував відмахуватися, наче ці слова були зайвими та занадто пафосними у такій простій, молодіжній атмосфері. Ми усі випили трохи пива і почали їсти канапки.

– Мєжду пєрвой і втарой, пєрєривчік небальшой, – пробурмотів хтось із дівчат і ми її підтримали.

На цей раз нам налили коньяку. Я взяв скибочку лимону.

– За нас. За те, щоб ми відстрілялися по повній на сесії і заслужено пішли на канікули, – урочисто проголосив Боян і наші склянки у руках зустрілися між собою із дзенькотом.

Рідина потрапила у мій шлунок, приємно обігріваючи зсередини. Я з’їв лимон, відчувши трохи кислуватий присмак у роті. Максим ввімкнув Ремштайн, але трохи прикрутив звук, бо в вечорі заборонялося влаштовувати гомін.

– Уявляєте, яка сьогодні ситуація трапилася з моєю подругою, – почала розповідь Таня, яка жила у сусідньому блоці, але частенько до нас навідувалася. – Отже, дівку звати Даша. Коли вона їхала зранку у транспорті, то з нею трапилася одна пригода. Вона живе у неблагополучному, заводському районі на Західному серед диму із Петровки та інших заводів. Сьогодні вона їхала на навчання маршруткою до ДНУ. Ну, Даша, взагалі ексцентрична. У неї дреди, купа тату по тілу. Як зайде у маршрутку і сяде, то відразу одягне навушники або читає, ну всякі там «Сутінки» чи «П’ятдесят відтінків сірого».

– Типове бабське чтиво, – прокоментував Боян.

Таня насупилася.

– Ну, а вона хіба не баба? Читає те, що подобається.

– Очі лише псує у транспорті. Взагалі читають лише задроти.

– Бояне, то може ти за мене розповіси історію, якщо такий розумний?

– Та розповідай вже. Я слухаю.

– Дякую, що дозволив, – саркастично зауважила Таня і продовжила. – Отже, Дашка всілася із книжкою і читає собі. Так вона доїхала до інституту і збирається виходити, коли щось відчула недобре. Мац себе по кишенях, а мобілки то немає. Водій вже каже, що пора їй виходити на зупинці, але вона вирішує їхати далі. Даша перевірила усю сумку, а потім так заплакала прямо у маршрутці. Люди до неї: що трапилося. Вона: так-то і так, загубила мобільний, здається тут. Ну, хтось кмітливий докумекав і запропонував набрати її номер. Вона продиктувала. Раптом мобільний дзвонить поруч. Даша помітила, що на неї усі якось здивовано дивляться. Ви чого? Нарешті хтось починає сміятися. До неї доходить, що стільниковий телефон дівчина тримала у руці весь цей час. Тоді вже сміх переростає у дикий, нестримний ржач, до якого приєднується водій разом з усіма пасажирами. Він навіть маршрутку зупиняє. Даша теж гомерично реготала, але вирішила швидше зійти на зупинці. Один чоловік встигає їй кинути навздогін: «Дєвушка, спасибо вам. Ви здєлалі мой дєнь»!

– Танюша, ти зробила мій вечір, – раптом каже Боян і садить її собі на коліна.

Він взагалі вже давно до неї залицявся і лише нещодавно дівчина почала показувати йому знаки симпатії. Деякий час вони переглядаються, а потім виходять з кімнати. Ми палимо цигарки, травимо анекдоти. Я пив лише трішки коньяку і в цілому задоволений, що не затуманив розум алкоголем.

Через десять хвилин парочка повертається. Вони червоні та спітнілі. Усе ясно – діло молоде. Максим пропонує усім почати ритуал. Ми дістаємо залікові книжки, підходимо ближче до вікна і простягаємо їх до кватирки, починаємо одностайно вигукувати такі знайомі і близькі будь-якому студенту слова:

– Шара, прийди! Шара, прийди! Шара, прийди!

Ми впевнено помахали заліковками, а потім задоволені від самого процесу, повертаємося на свої місця. Дехто пропонує продовжити банкет і посилати одного з нас за алкоголем у найближчий супермаркет. Але таку пропозицію мало хто підтримує. Треба і міру знати. Лише Боян та два хлопця зостаються і далі вживати гарячі напої, зовсім не засмучуючись тим, що їх компанія так поменшала.

Я себе ловлю на думці, що за цей час жодного разу не згадав про усі дивовижні та неприємні відкриття зранку. Це мене надихає. Можливо, завтрашній іспит усе розставить на свої місця, а я буду лише сміятися із своїх страхів та забобонів. Повертаючись у свою кімнату, я відчуваю, що на мене накотилася втома. Таке буває, коли віки починають наливатися важким свинцем, у всьому тілі якась апатія, а голова стає геть порожньою. У мене ледве вистачає сил роздягнутися до трусів та завалитися у ліжко, накрившись простирадлом. У такому стані сон непомітно, але впевнено охоплює своїми міцними обіймами, уносячи мене далеко-далеко зі світу реальності, у певний казковий світ, де панує безмежні можливості та фантазії.

Розділ III

Спроби адаптації Юхима

1

Незважаючи на мої найщиріші сподівання та проблиски оптимізму, те що мало статися далі, сталося само по собі без жодних пояснень чи попереджень. Усе відбувалося швидко, несподівано, місцями жорстоко, збиваючи мене з ніг. Вчорашні сумніви та роздуми тепер вже здавалися дитячою забавкою, а нові подарунки долі приносили лише розчарування та нищівну силу безнадії, яка може руйнувати усю віру та надію, оголюючи безпорадну, беззахисну душу. Вона – моя душа – ще не встигла загрубіти, загартуватися під впливом всіляких перепитій, пертурбацій, тож у своєму ніжному віці доводилося наосліп рухатися вперед стежкою життя.

Літній ранок був по-справжньому задушливий, але досить тихий. Вітерець завмер в невідомому очікуванні, а серія сірих дощових хмар обіцяла тимчасову прохолоду та надійне укриття від прямих сонячних пальців, що сильно обпікали шкіру, розпеченим залізом. У нас в кімнаті функції кондиціонеру виконував вентилятор, що лише ганяв повітря у приміщенні, змішуючи холодні та теплі маси. Вночі це могло бути відчинене вікно, на яке було натягнута сітка від комарів та інших набридлих комах.

Деякий час я ліниво із заплющеними очима лежав у ліжку, трохи розкрившись. Перебуваючи у такому солодкому напівзабутті, я прагнув залишатися якомога довше у такому стані. Але сильний шум і падіння чогось важкого на підлогу заставив мій світ заворушитися, руйнуючи усі оманливі, мінливі рештки видінь, відкриваючи справжню реальність світу. Неохоче я розплющив очі і помітив, що Гавр скривився лицем і напружено дивитися униз. Нахилившись, він щось підняв з підлоги, взяв у руку і, перш ніж я встиг поцікавитися,