Право на кохання - Софія Вітерець

— Уларедгола, — моє коронне заклинання так і не,  досягнуло цілі, але зробило щось не менш прекрасне — мішечок з коштовним камінням було пошкоджено, а разом з цим помітила, як звідти випадає десь п’ять маленьких красунчиків.

— Просимо фіналістів гри йти на голос. Чергові допоможуть вам повернутися до замку й знайти власні домівки, — пролунав голос, організаторки, який, напевне, ніколи не зможу забути.

— Себам! — вигукнув Айраск і на його місці залишився лише короткий слід з диму.

— Злякався, — посміхнулася, подумки розуміючи, що якби не чергові, то невідомо, чи вибралися б ми з цієї сутички.

І хоча ніби й все завершилося — ми підібрали камінчики та змогли пройти далі, все ж найважче було попереду. Адже наше спільне життя з Дартеном мало от-от розпочатися. А я дуже навіть сильно сумнівалася, що веларієць забув про моє мимовільне запрошення. Все ж, коли не маєш житла, то це краще, ніж нічого. Ну я б точно в такому разі приплелася до когось в гості. Тим паче, що Дартен і був власником дому. Принаймні напів офіційно.