Знову нема світла? - Оля

-у нас пройшов тиждень, але я всеодно почала сумувати, ще три дні тому

-ну і добре, Вільям, а як ти? Що у вас з Амандою? Мені цікаво взагалі-то

-потиху. Я теж тебе радий тебе бачити, нам не вистачало проблем

-о, повірте вони прийшли зі мною, але незнаю чи надовго. Не втрималася та повернулася

-невже ти полюбила цей світ?

-зовсім трошки, Амандо. Я справді за вами сумувала, тому витримала тільки 2 місяці

-о, повір, це ще багато, дехто ледь тиждень протримався

-а хто буде мені проблеми створювати? Без неї життя сумне

Вперше озвався я після того як Аманда натякнула на мене

-з тобою в мене окрема розмова, але потім, до речі, що там імператор? Лютує? Мені ж цікаво

-так, ти б його бачила 

-жаль, що мене не було, хоча, якщо б я була він би так не лютував і не було б такого ефекту. Замкнуте коло, ну нічого. Переживу якось, хоча так хотілося побачити його пику

Захоплено говорила Даніелла

-Вільям, давай пройдемося. Їм явно є про що поговорити

-так, це точно

-ти повернулася, неочікував, щось пішло не так?

-ні, все було чудово, майже чудово 

-що там?

-нам справді потрібно поговорити, от я і повернулася 

-я думав більше тебе не побачу

-як бачиш не так легко позбавитися мене

-я б волів не позбавлятися. Можна я почну?

-звісно

-мені важко казати, але я ще ніколи такого не відчував. Я кохаю тебе і не хочу, щоб ти поверталася додому, але якщо ти захочеш то повернися додому. Я розумію тебе

-хахаха. Я повернулася тому-що теж хотіла поговорити на цю тему, не могла спокійно жити. Кожен день відкладувала і відкладувала цю божевільну думку і от я тут. Як бачиш ця божевільна думка всеодно наздогнала мене 

-і що ми будемо робити?

-чесно, я незнаю. Хотіла б я сказати жити як нормальні люди, але у мене так не виходить. Як бачу в тебе також, тому незнаю, що робити. Це якийсь абсурд. Сказав би хтось мені 2 роки тому, що я буду в такому становищі то покрутила б пальцем біля виска і сказала, що він божевільний, а зараз це все відбувається зі мною

-так, я теж би не повірив. Для початку спряч ключ. Ми підемо в палац швидко зберемо ті речі які ти залишила та відправимося в академію

-невже ми будемо ховати те, що я повернулася

-думаєш не зможемо?

-навіть незнаю

Сказала дівчина з насмішкою, а я тільки й міг, що посміхнутися їй у відповідь та дивитися в її карі очі

-добре, тоді чого ми стоїмо. Пішли вже 

-ну пішли

-о, ви вже поговорили, і що ми робимо?

-повертаємося в палац та забираємо речі Даші, а потім в академію

-тільки нам потрібно пройти повз кабінет батька. Це ризиковано

-не вб'є ж він мене

-ти незнаєш батька. Не буду тебе лякати, можливо, він стане твоїм свекром, тому не буду лякати тебе 

-не будьте такі впевнені, може він помре до цього часу

-тобто ти не виключаєш можливості породнитися з нами?

-не виключаю. Це правда, але краще б ваші батьки були іншими, без образ

-ми чудово знаємо, які в нас батьки, тому ми звикли 

Тим часом я відкрив портал та ми швидко пробралися до наших кімнат. Швидко склали речі та швидко пішли по коридору, як тут я почув цікаву розмову батька та сина

-ми знову впустили цю обрану. Ми знову допустилися помилки, як і багато років тому

-батьку, час не повернути, тому, можливо, досить про цю Даніеллу?

Мені стало цікаво про що говорить батько, але роздумовувати над цим часу не було