Знову нема світла? - Оля

-принеси, будь ласка, води з підвалу.

-добре, ще щось потрібно?

-ні, поки що ні.

Я спустилася в підвал та захопила телефон. Я вже збиралася підійматися на гору, як тут вимкнули світло, добре, що я ще не впала тут в цій темряві. Що знову вимкнули світло? Як мені набридли ці виключення. Добре, що я була готова до цього та взяла з собою телефон. Я ввімкнула ліхтарик та не зрозуміла де я взагалі знаходжуся. Бляха, де я взагалі? Що це за місце. Я йшла в підвал за водою, а опинилася тут, цікаво, тут ловить зв'язок? Я витягла телефон та почала ходити по колу шукаючи місце де б зв'язок ловив. От тобі й на, навіть зв'язку нема. Звичайно, на що ти надіялася.

-тут хтось є?

Крикнув чоловічий голос з темряви.

-так, так. Я тут, люди, сюди.

Переді мною спалахнули два шари, що це взагалі таке? Можливо, це галюцинації і насправді я просто зламала ногу в підвалі, а від болю мені почало ввижатися всяке? А після цього біля мене з'явилися два чоловіки, один був карооким брюнетом, а інший теж брюнет, тільки з зеленими очима.

-що ти тут робиш? І що за вбрання на тобі?

-Едгард, залиш її вбрання, подивись на її очі.

Як виявилося кароокого звали Едгард, але навіщо мені ця вся інформація. Вони й так не справжні. Вже скоро я прокинуся в лікарняній палаті. Хоча якщо це мої галюцинації я можу нічого не боятися і подивитися як далеко це все зайде.

-що не так з моїми очима?

-дівчино, досить компостувати мені мізки, Вільям, веди її до виходу з печери.

А зеленоокого звати Вільям, ясно.

-я не закінчила, що не так з моїми очима?

Я підійшла до чоловіка і почала допитуватися. З цією суперечкою я забула про все на світі.

-Едгард, може вона справді обрана?

-Вільям, обраних не було більше 150 років. Вона не може бути обраною, невже ти віриш, що вони можуть повернутися?

-не віриш, бо боїшся?

-не мели дурниць. Я один з найсильніших магів імперії, чого мені боятися?

-яка обрана? Що це за шари? Що взагалі відбувається? 

Спокійно допитувалася я

-хоча ні, можливо, хтось наді мною прикалується? Це поганий жарт

Хоча це дивно, мама б не додумалася до такого жарту, батько взагалі не любить жартів, залишається тільки сестра та подруги. Сестра в іншому місті їй не до мене, адже вона саме закінчує навчання, а от подруги можливо, чи це справді галюцинація?

-потім пояснимо, а зараз краще йди, бо Едгард може зірватися.

-хто такий цей Едгард? І хто ти такий?

-старший син імператора, принц імперії, а я його помічник і друг.

-що за брєд? Яка імперія? Який принц? Я попала в божевільню? Мене досі цікавить що не так з моїми очима?

-в селі народилася?

-а ось і наш принц вклинився в розмову. Ні, все життя прожила в місті.

-тоді чому незнаєш нічого про те хто ти?

-я знаю хто я, Мельник Дарина, народилася і виросла в місті.

-якому?

-Мукачеві.

-ніколи не чув про таке місто.

-географію просто не вчив, от і незнаєш.

-язик у тебе не задовгий?

-мені нормально, були такі хлопці, які казали, що задовгий, але вони речення складали по іншому.

-як по іншому?

-тобі краще незнати.

-ти не дивись на те, що він такий агресивний. Він принц, а його відправили у якусь печеру, бо там завелика концентрація магії, як для нашої імперії, і взагалі для цілого світу.

-яка магія? Яка імперія? Який принц? Де я взагалі знаходжуся?

Крикнула я, бо вже взагалі не розуміла, що тут відбувається. Дівчат, якщо це справді жарт то коли я виберуся звідси я придушу вас.

-ти в темній імперії, це старший принц, а я його помічник, так зрозуміліше? Хоча це я вже тобі говорив, але, можливо, тобі потрібно повторити два рази, для того, щоб ти переварила цю інформацію.

-зрозуміло, а тепер скажіть, що не так з моїми очима?

-це краще самій побачити.

Ми вийшли з печери та Вільям дав мені дзеркальце, незнаю звідки воно в нього взялося, але мене це зараз не цікавило. Я подивилася та побачила, що мої очі різних кольорів. Моє праве око каре, як і було, а ліве біле. Я підняла погляд та побачила, що я справді вийшла з печери і це ніяк не моє місто. Отже це не жарт, тоді все ж таки галюцинації? Чи, можливо я попала в інший світ? Ні, дурня, Дало, ти людина науки, майбутній лікар.

-що це за хрінь?

Запитала я.

-Едгард, можливо, вона все забула, або вона попаданка.

-такого не може бути, таке буває тільки в книжках

Сказала я, адже мені хотілося вірити, що таке справді буває тільки в книжках. Це ж не можливо, адже не можливо? Я не вірю, що перебуваючи в підвалі у себе вдома я могла переміститися в якусь казкову країну, де існує магія, дракони, красивий чоловік, який закохається в мене і врешті-решт я буду жити довго та щасливо тут. Маячня.

-пам'ятаєш своє життя?

-так.

-яке воно?

-ну я жила в звичайному місті Закарпатської області. В нашій країні йшла війна. Я студентка медичного університету, тому останній рік жила в Ужгороді.

-вона попаданка, Едгард. Я ніколи не чув ні про яку Закарпатську область і війну в якійсь країні.

-це не означає, що вона попаданка, може то якась мала та задрипана країна.

-ти знаєш краще за мене всі країни, тому це не виправдання.

-наша країна найбільша в Європі, тому тут питання до вас, чому ви її незнаєте, до речі говорите ви зі мною мовою моєї країни.

-тепер у мене нема сумнівів.

-у мене вони досі залишилися.

-тобто я справді попаданка? І я попала в інший світ? До того ж ще й магічний?

Ну не може бути. Боже, коли я казала, що хочу попасти в магічний світ це не означало буквально, що ти маєш перенести мене в нього, мені нормально і вдома жилося.

-все вірно.

-господи, невже мені не жилося спокійно вдома. Жила б собі та біди незнала. Ні я встряла в якийсь магічний світ.