Знову нема світла? - Оля

-сестро, ти це теж бачиш?

-що бачиш?

-як Едгард з цією попаданкою спілкуються.

-а що не так?

-брат ніколи так спокійно не спілкувався з дівчатами, мало того. Він наче не рівно дихає до неї.

-вона інша, не така як наші дівчата. З нею не заскучиш, до речі, її звати Даша. І так, це не твоє діло, якщо він щось і відчуває до неї то це тільки їхнє діло і я б була рада, якщо б він справді щось відчував до неї. Хороша невістка буде, не те що деякі.

Як тільки я почула закінчення цих слів то в мене ледь не відвисла щелепа від таких заяв, та він тупо мене ненавидить, яка невістка?

-ну ти дала звичайно.

-буває, чому ти говориш так, ніби я подобаюся твоєму брату? Він же ш мене ненавидить.

-я тебе прошу. Ми обидві знаємо, що це не так. Ти тільки що відшила Томаса і я бачила як він на тебе дивиться. Ви точно будете разом.

-не мели дурниць. Він, мабуть, зі всіма так спілкується, не тільки зі мною.

-брат так спокійно не спілкується з дівчатами, а після розмови з тобою він усміхався навіть, можливо, залицятися до тебе почне, хто знає?

Знизила дівчина плечима та я навіть незнала як реагувати на ці заяви.

-хлопець любить проблеми, що поробиш. Він вирішив обрати найкрасивішу проблему в його житті.

Вирішила поглузувати я, адже в будь-якій ситуації я використовую жарти як свою зброю.

-ти не така як наші дівчата, з тобою весело. Таких у нас мало.

-тоді все ясно, твій молодший зацікавився мною.

-він ніодної юбки не пропустить, а тут обрана та ще й попаданка. Тримайся від нього подалі.

-тоді зрозуміло, а в те що Едгард закіцавився я не вірю, можливо, він не бачив таких дівчат як я, тому ми навіть можемо стати друзями, можливо, колись. Хоча мені здається, що він недолюблює мене та наші почуття, схоже, взаємні. Підемо знову в бібліотеку? Я хочу ще раз обдивитися, можливо, ми щось упустили.

-добре, без проблем.

-магічний спосіб, чи ні?

-не магічний, хочу прогулятися.

-чудово.

Ми пройшлися та зайшли в бібліотеку.

-ну що, давай по новій. Тепер ми хоча б знаємо ім'я попаданки.

-Омелія Корс.

З полиць вилетіло купа книг та я ахнула.

-нічого собі. Я думала буде легше.

-я теж.

Я підійшла до столу та почала рахувати томи. В сумі я нарахувала 24 тома.

-ой, довго ми це будемо читати.

-і ти знову заб'єшся в свою нору та почнеш читати, тебе звідти не витащиш, навіщо я взагалі сюди пішла.

Дівчина похнюпилася, але швидко натягнула маску невимушеності.

-ти ж казала, що мені потрібно буде їхати до академії, а якщо я до того часу не вивчу все?

Вирішила я перевести тему.

-забереш з собою, не переймайся. Я все влаштую, хочеш кожні вихідні будеш їздити сюди.

-скільки у нас часу до початку академії?

-десь тиждень 

-надіюся, що хоч щось встигну опрацювати.

-знаючи тебе встигнеш.

-добре, дякую за допомогу. Надіюся, що зв'язок є, бо хочу поговорити з мамою.

-добре.

Я витягнула телефон, який практично завжди носила з собою. Я включила телефон та побачила, що зв'язок є.

-слава богу, яке щастя.

Я швидко набрала номер та подзвонила. Пішли гудки та через хвилину я почула голос мами.

-мамо, це я.

-Дашо, яка я рада тебе чути, як ти? Де ти?

-мам, я в іншому світі. Знаю, що тобі не сильно віриться, але це так, і ні, твоя донька не зійшла з розуму. Я хочу знайти спосіб повернутися, але незнаю чи вийде.

-добре, якщо зможеш то зв'язуйся з нами.

-добре, мамо, передай всім, що зі мною все добре, щоб не переймалися.

Зв'язок обірвався та я просто впала на стільчик та почала дивитися в одну точку.

-що таке? Що сталося?

-незнаю, незнаю, що зі мною відбувається. Я... я просто обезсилила, на душі все вирує. Спокій, біль, гнів, хочеться все трощити та просто лягти і заплакати. Не знаю, не знаю, що зі мною відбувається. Ти залиш мене. Я скоро отямлюся.

Пройшло 5 хвилин я отямилася та сіла за роботу.

-ну що, давай продовжимо роботу.

Ми сіли та нічого не змогли знайти. Ми просиділи до самої ночі, а в книгах була тільки біографія дівчини та те що вона завоювала. Таке відчуття, що ці чортові книги були надцять разів відредаговані перед тим як попасти сюди. Аманда заснула прямо за книгою, а через годину теж саме непомітно для самої себе зробила і я.

Едгард

-сестро, сестро, заснула чи що? Ні, її тут немає, здається я знаю де вона.

Я пішов до кімнати Даші, адже дівчата сильно зблизилися за цей час, тому я думав, що сестра там. Я дійшов до кімнати постукав та ніхто не відповів. Я ще раз спробував та знову не почув відповіді. Я постукав ще сильніше та вирішив, що дівчата як завжди пішли до бібліотеки і засіли там. Я розвернувся на самих п'ятах та попленталася до біліотеки. Тіні на стінах наче танцювали навколо магічного вогню, яке було запалене в коридорах палацу. Відчинивши двері я побачив дівчат, які заснули над книгами. В око мені одразу впала Даша, яка безсило заснула на книзі, незнаю чому, але мене так і тягнуло до цієї дівчини. Так і хотілося взяти і поцілувати її, чого не було ще ні з ким. Саме через цей потяг до неї я так поводився. Я вирішив використовувати агресію та холодність, але чи довго протримається моя фортеця проти цієї дівчини? Чи правильний вибір я зробив використовуючи саме цю тактику. На жаль, наше знайомство пройшло не так як потрібно, адже я накричав на дівчину та був дуже агресивним, вже другий день караю себе за таке поводження, адже вона нічого такого не зробила, щось мені підказувало, що довго я не витримаю. Головне це заспокоїтися. Це просто симпатія, казав я собі, адже дівчина справді красива. Заспокоював я себе та не розумів до якої частини мені прислухатися та що так бажає притулитися до її губ, чи та, яка каже тримати дистанцію та бути весь час холодним, як камінь, а можливо, спробувати виправитися? Стати їй другом, можливо, так буде найкраще. Справді, я виправлюсь, стану їй другом.