Книга імен - Джил Грегорі

Вона починала важко дихати, коли десь у підсвідомості спалахували тривожні образи. Кожний образ спричинявся до виплеску адреналіну, і її затерплі ніжки поривалися тікати.

Але вона була в такому глибокому забутті, що й пальцем не могла поворухнути.

Внутрішній голос сказав їй залишатися нерухомою. І вона підкорилася, відчуваючи, що не зможе й віями поворушити, навіть якщо схоче.

оліщата валізи торохтіли позаду, коли Ділон прудко йшов широкими сходинками старого кам'яного абатства. Корнеліус Мак-Дуґал гостинно прочинив різьблені дерев'яні двері. Це й досі був ставний і високий чоловік, от тільки за ті роки, що Ділон з ним не бачився, його руде волосся посивіло та якось потьмяніло, а ще він відпустив коротку акуратну борідку.

— Маємо тут пінту «Белгейвена» на твою честь, — привітався він із Ділоном і взяв його валізку. — Спершу вгамуймо твою спрагу, а потім освіжишся перед вечерею. Попереду в нас довга ніч.

Ділон вдихнув запах абатства — суміш воску, ладану й вологого мускусу; цей запах точився від прадавніх стін. Він нагадав Ділонові перше літо, яке він провів у семінарії, коли вирішив зректися мирського життя задля пошуків Бога.

Він хотів був розпитати про єпископа, утім, це зачекає, поки вони з Корнеліусом не вип'ють першу пінту пива. Тема була доволі делікатною, навіть між ними двома. Крім того, треба буде привітатися з іншими монахами, та й абат обов'язково запросить його до столу.

Ділон намагався притамувати нетерпіння, відсунути думки про коштовний камінь, хоча, коли його літак нісся над океаном, він ні про що інше й думати не міг. І все ж, коли вони з Корнеліусом піднесли запітнілі кухлі для тосту, самоцвіт не виходив у нього з голови — камінь, заради якого він сюди приїхав.

русалим зачарував Девіда з першого погляду. Ніжно-рожеве світанкове сяйво, яке випромінювали прадавні камені, здавалося нереальним, неземним. — Тепер розумієш, чому ми називаємо його Золотий Єрусалим. — Йаель стояла поруч і немов упивалася блиском старого міста. Хоч очі жінки здавалися змученими, обличчя її світилося. — Кажуть, Бог наділив десять мірок краси на землю, і дев'ять із них віддав Єрусалиму.

Зачудований світлоносним святим містом, що поставало перед очима від дороги, Девід легко повірив у притчу.

На під'їзді до околиць Йаель попросила водія, найнятого в Тель-Авіві, зупинити машину.

— Ходи за мною, на хвилиночку. — Вона прочинила передні дверцята й поманила Девіда.

— Дозволь спитати, що ми робимо?

— Наслідуємо традицію. Той, хто потрапляє до Єрусалима вперше, мусить заходити до міста пішки. — Вона взяла Девіда за руку й провела повз знак, що означав межі міста.

Попри страшну втому Девід раптом відчув, як його тіло наповнилося бадьорою енергією, коли він став на бетонний тротуар і вперше в житті ввійшов до славетного міста, що розкинулося на пагорбах.

«А тепер треба заїхати по батька», — звернулася Йаель до водія, який повільно їхав поряд із ними, і вони знову сіли в машину.

У Тель-Авіві вони приземлилися майже на світанку, але Девід не мав часу побачити сучасне приморське місто — так швидко з нього вигулькнула їхня машина. Єдиним, що він устиг помітити, було гаряче, сухе повітря уже в такий ранній час, тож він дуже зрадів, коли водій передав їм запітнілі пляшки холодної води.

Шосе №1 до Єрусалима бігло поміж скелястих пагорбів, на яких де-не-де стриміли шпилі церков, поміж куп каміння, кипарисів і обгорілих, розтрощених вантажівок та авт. Йаель пояснила, що їх залишили тут на згадку про війну за незалежність 1948 року. Девід не знав, що саме очікував знайти в Ізраїлі, втім, попри все пережите за останні кілька днів, попри страх за Стейсі, що краяв йому серце, краса довкілля приголомшила його.

Ця чарівна мініатюрна країна незбагненно поєднувала старовину та сучасність, тут гармонійно сусідили тисячолітня кам'яна архітектура й модерні хмарочоси, на біблійному ландшафті невимушено розташувалися кошерні ресторанчики «Бургер кінґ», вуличні кав'ярні й розкішні бутики.

Він вбирав у себе цю красу кожною клітинкою. Задивився на старовинну вежу Царя Давида, коли в'їхали через Яфські ворота до Старого міста, — саме там зупинився у свого родича батько Йаелі, Йосеф Олінскі. Професор давньої історії два дні тому прибув до Єрусалима автобусом і закопався у «Святилищі книги» — будівлі під білим куполом, що біля кнесету: там зберігалися пергаментні рукописи Мертвого моря, інші старовинні документи й археологічні знахідки. І ще там знаходилися нещодавно знайдені фрагменти Адамової Книги. Саме їх Йосеф прагнув розглянути.

— Батько не казав тобі, чи не знайшов він чогось важливого в останніх фрагментах? —