Та, що пробуджує дар - Ірина Герасимова

Вельда затулила рота рукою, щоб втримати крик. Коли Тіллан сказав, що доведеться прийняти бій, їй стало страшно, але вона не уявила, що це означатиме. Ітмар сказав стурбовано:

– Але ж ти розповідав, що не навчався бойовій магії.

– Так. Однак якусь магію маю, а також маю уявлення про те, як можна її використати. Теоретичне.

– Ти знаєш, як діє Крижаний? Бачив колись?

– Ні, ніколи.

– А я знаю. Це безжальний вбивця. Можу багато розповісти, але тут є ніжні вушка, які цього не витримають.

– Звідки ти знаєш?

– Бо колись бився на його боці.

– Ти?! Як ти міг? – скрикнула Вельда.

– Це зараз він нам ворог, а тоді я його вважав не набагато гіршим за інших. Крижаний набирав військо проти князя Калопуса та Піщаного мага, я записався. Так я заробляв гроші. Завдяки Ромєку я лише нещодавно замислився, що треба думати, кому ти служиш та за що воюєш.

– Я тепер зрозумів, як ті з Особливого відділку на тебе вийшли, якщо ти був у якихось списках, – сказав Ромєк. 

Тіллан додав:

– Батько розповідав мені, що відколи здатних пробуджувати дар стало мало, на них почалося полювання. Вивчали родоводи, відстежували всі лінії. Маги самі виїжджали на пошуки, але ж відстань заважала відчути таку дівчину здалеку, тому доручали підготовчу роботу іншим, на кшталт того Особливого відділку.

– Повернімося краще до нагальних проблем, – сказала Вельда. Була вона блідою та напруженою. – Я можу вийти, щоб ти, Ітмаре, розповів усе, до чого Тіллану треба бути готовим. Але вважаю, що мені краще залишитися, бо я також маю знати, з чим доведеться стикнутися.

– Гаразд, – зголосився Ітмар і почав розповідати  своїм розміреним голосом. – Маг вбиває двома способами. Перший – це крижані голки. Він випускає їх, ніби струшуючи з рук, і вони летять зверху з великою швидкістю та втикаються, прорізаючи тіло на значну глибину. Людину може розсікти на шматки. Воїни береглися від цього, як від стріл, підіймаючи перед собою і над собою щільно зіставлені щити, але кудись усе одно попадало. Металеві обладунки захищають найкраще, шкіряні – лише дуже товсті, навіть грубі чоботи іноді рятують ноги. Але голок багато, вони тонкі та знаходять якісь незахищені ділянки, на жаль. Кольчуга взагалі марна.

– Тоді я стану поруч із Тілланом, – почувся відчайдушний голос Вельди. – Ці голки – дуже неточна зброя. Маг боятиметься мене вбити.

– Я не дозволю тобі! – гаряче сказав Тіллан. – Не можна так ризикувати.

– Насправді ідея непогана, – визнав Ітмар. – Але я б також не дозволив.

– Я маю стояти осторонь і дивитися, як його розрізає на шматочки? – вигукнула Вельда з істеричними нотками.

– Заспокойтеся, – сказав Ромєк. – А що там за другий спосіб?

Ітмар пояснив:

– Для цього Крижаний має наблизитися впритул та взяти людину за горло. І тоді вона миттєво замерзає, стає ніби пам’ятником, зробленим із льоду. Ну, ще він може напускати такий морозний туман, але якщо тепло одягнутий, то не вмреш, хіба що носа відморозиш.

– Отже, – підсумував Ромєк, – потрібні гарні металеві обладунки, у яких горло захищене. А зверху треба одягнути шубу.

– Не смішно, – сказала Вельда. Очі її стали вологими. – І все це через мене! Я не хочу, щоб хтось із вас постраждав. Тіллане! – вона сіла ближче до нього, ткнулася обличчям у плече.

– Відставити сльози! Нараду ще не закінчено, – строго сказав Ітмар.

Вельда послухалася, витерла очі. Тіллан вимовив задумливо:

– Ти описав способи, яким Крижаний маг вбиває людей. А як він бився з іншим магом? І що той робив?

– Мені здалося, що вони між собою майже не билися. Бій був поміж нами, воїнами, а маги завдавали додаткових втрат противнику. Піщаний як завжди засипав усе своїм піском. Я намагався вберегтися, але мені запорошило очі, я потім кілька днів нічого не бачив. Почув, що князь Калопус убитий – вмер від крижаних голок. Оголосили нашу перемогу. Крижаний захапав чергове князівство. На тому все.

Було видно, що від цих спогадів очі Ітмара знову сильно запекло. Він кліпав віями, а потім не втримався і все-таки почав терти їх пальцями. Сказав:

– Цей пісок – як скляна крихта. Від нього остаточно не позбавитися.

Вельда підійшла і стала в нього за спиною, співчутливо поклала руки на плечі. Спитала:

– Ти багато заробив за участь у тій кампанії?

– Чимало.

– І воно того вартувало?

– Я не знаю. Заробив, потім усе втратив... Головне, що залишився живим. Дуже багато людей загинуло. Їх порубали, засліплених, – він поклав долоню поверх її руки, що лежала на його плечі – такої ніжної, з тонкими пальцями. Його натерті очі почервоніли.

Тіллан підвівся і сказав:

– Лягайте спати. Я стою на варті першим.

– Але ж ми нічого не вирішили, – заперечила Вельда.

– А що вирішувати? Ані обладунки, ані щити ми, вірогідно, роздобути не встигнемо. Думаю, що мене захистить моє світло. І я вірю, що воно здатне подолати будь-яке зло.