Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— Магія-то? Та це найпростіше! — відмахнувся він, ворухнув хвостом — і перед Сніжкою матеріалізувалося морозиво на паличці, яким вона із задоволенням пригостилася, нарешті приземлившись на ліжко і скинувши туфельки. — А поговорити — так, це я люблю. Та й тобі буде нудно, якщо я мовчатиму.

— Щось мені підказує, що ти будеш чи не єдиним, хто в цій академії зі мною розмовлятиме. Інші вовком дивляться.

— Ну так! — поважно відповіло звірятко. — Ти ж для всіх них потенційна загроза. Коли вибереш собі пару, станеш володаркою цих місць. Отже, їх ніхто інший собі привласнити не зможе.

— То чому мене не сховали, навіщо всім роздзвонили, хто я є? — це питання вже давно крутилося у Сніжани на язиці.

— Оце ти спитала! — горностай знову застрибнув на ліжко і влаштувався поряд із господинею. — Драконам потрібна сильна володарка, а чого ти коштуватимеш, якщо весь час ховатимешся за чужими спинами?!

— Логічно, звісно, ​​— пробурмотіла дівчина. — Просто зараз у мене надто великі шанси взагалі не дожити до детальнішого знайомства з потенційними нареченими. Я зовсім нічого не вмію. Іншими словами, ходяча ціль!

— Ну, для того до тебе нас і приставили, — з гордістю відповів Тівер.

— Нас? Це ж кого саме? Тебе та Себа?

— Не тільки… — туманно сказав він.

— Хм, значить, з'явиться ще хтось? — поцікавилася Сніжка.

— А то! Без особистого охоронця ти справді навряд чи довго протримаєшся.

— Охоронця?

— Агась! — кивнув фамільяр. — Саме його. Буде з тобою і вдень, і вночі.

— Сподіваюся, цей охоронець… жіночої статі? — з надією спитала Сніжа. — Не хотіла би я перебувати під постійною опікою стороннього чоловіка.

— Так, я не зрозумів! А мене ти, значить, за чоловіка не вважаєш? — обурився горностай. — Я, між іншим, самець із самців!

Так-так, сам дрібний, а права качає ого-го!

— Вірю, — щиро зізналася вона. — Але ж ти не людина (і навіть не перевертень). З тобою мені… спокійно.

— А хто сказав, що твій охоронець буде людиною?

— О-о, навіть так…

— Точніше, не зовсім людиною, — навела туману хутряна грудка. — Гаразд, сама побачиш…