Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1 - Галлея Сандер-Лін

— От і правильно, сьомий Неверваль найближчий до тебе за віком: йому всього лише сто сорок два.

— Дякую, підбадьорив, — одразу скисла Сніжка, як траплялося щоразу, коли лис згадував про вік.

— Не забувай, що й сама давно не дівчинка, принаймні за народженням, — нагадав перевертень. — У твоєму віці дракониці вже час влаштувати гніздо і плодити маленьких дракончиків, а про магію взагалі мовчу: ти маєш володіти нею досконало!

— Навіть великі герої починали з малого…

— Зроблю вигляд, що задоволений цією відмовкою, — не став сперечатися магістр і проводив Сніжу до кімнати, після чого наклав на сукню підопічної спеціальні чари, щоб легко знялася без допомоги покоївки.

— Так, не звикла я до таких туалетів, які треба за допомогою натовпу слуг надягати, — пожалілася Сніжана і подякувала чоловікові за передбачливість.

— Ще звикнеш. Як освоїшся зі своєю силою, так і звикнеш сама надягати навіть найхимерніші вбрання… — обнадіяв Себастьян. — І так, якщо хочеш отримати відповіді на питання, які цікавили тебе вдень, поки не лягай спати і дочекайся мене. Запевняю: цього вечора на тебе чекає багато цікавого… Ну, і без сюрпризів не обійдемося, — туманно заявив Д'ардженто і швидко пішов на зустріч із монаршою особою.

Ну а Сніжана увійшла до спальні, вже передчуваючи, як переодягнеться в піжаму (чи що тут використовується як нічна сорочка?), розпустить волосся, яке від незвичної зачіски вже починало боліти, і поваляється на ліжку, аби згаяти час до приходу наставника та дати відпочинок стомленим ногам... Сукня почала повільно сповзати з плечей, і дівчина ненароком подумала, що переодягнутися можна і потім, а зараз було б непогано хоч ненадовго прилягти, бо втома раптом навалилася важким комом... проте її ліжко було вже зайняте, і звідти на Сніжу поглядали пронизливі темні очі.

— Ти хто? — заверещала Сніжана, ледве утримуючи сукню, що зісковзувала з тіла. Втому і млявість як рукою зняло.

На її ліжку вільно розляглося біле звірятко. Судячи з вигляду та хутра пухнастого створіння, це був горностай. Але оскільки в Сніжній академії купа адептів-перевертнів (та й викладачів теж), цей горностай у будь яку мить може перетворитися на якогось мужика. Тим паче не дарма ж він на ліжко забрався, явно не з невинними намірами. Оскільки нормальні гості, по-перше, не вламуються в чужі кімнати, а якщо вже вдерлися, то сидять на стільцях, а не на хазяйському ложі.

— Ну що за нервове створення дісталося мені в якості господині?! — звело очі вгору звірятко. — Я твій особистий фамільяр, нема чого так верещати серед ночі.

— А як ти сюди потрапив? Тут же магічний захист на дверях, мені Себ... магістр Д'ардженто казав. Він гарантував, що я тут у безпеці, а виявляється, до мене може вломитися без запрошення хто завгодно?! — не на жарт обурилася Сніжка.

— Послухай-но, луската! Я тобі не «хто завгодно»! — горностай, здається, був ображений до глибини душі. — Нема чого мене з іншими порівнювати. У мене персональний доступ до цієї кімнати. І якщо вже до тебе зволили приставити персонального фамільяра, висловлюй більше поваги!

— Вибач, просто ти мене налякав... Я переодягатися збиралася, а в мене, виявляється, нічний гість, — примирливим тоном сказала Сніжа, поправляючи сукню, якій так і кортіло зісковзнути. — Мені наставник нічого не говорив про жодних фамільярів. Хоча… точно, він згадував про сюрприз. Мабуть, тебе й мав на увазі.

— М-да, цей вульгарний лисяра у своєму репертуарі… — горностай нервово змахнув хвостом.

— Ой, а в тебе ж кінчик чорний. Виходить, що...

— Угу-м, я теж проклятий Темрявою, — звір з деяким роздратуванням глянув на чорне хутро, що вінчало його хвіст. — Не так сильно, як магістр Д'ардженто, але для сніжних я теж вигнанець. Як би я не змінював колір залежно від клімату та місцевості, кінчик завжди залишається чорним.

— М-да, цікаво. У наших горностаїв та сама історія з кінчиком на хвості. Невже вони теж колись були прокляті Темрявою, а потім їх вигнали в мій світ, щоб карму тут не псували? — хіхікнула дівчина. — Вірніше, у той світ, який я довгий час вважала своїм, — виправилася вона.

— Не бачу в родовому проклятті нічого смішного, — мордочка звірятка являла собою незадоволеність.

— Вибач, це був невдалий жарт, — сказала Сніжка. — До речі, а як тебе звуть? Я Сніжана Невер.

— Та знаю я, як тебе звати-величати, я ж твій фамільяр, — звірятко зістрибнуло з ліжка і попрямувало до господині. — А мене можеш звати Тівер.

Від наближення звіра Сніжа занервувала. От зараз як перетвориться на якогось брутального мена…

— Ти… збираєшся обернутися в людську форму? — вона зробила пару кроків від нього. — Ну так, це справа потрібна, а то раптом я тебе не впізнаю, якщо десь в академії зустрінемося, — додала хоробро, хоча їй зовсім не кортіло опинитися віч-на-віч із незнайомим хлопцем (або навіть чоловіком), у якого до того ж досить непростий і вразливий характер.

— Я не можу обертатися на людину, — прозвучало несподіване одкровення, — тобто не перевертень, а просто горностай.

— Ні, ти вже точно не «просто горностай»! — заперечила Сніжа. — Як мінімум балакучих горностаїв я точно не зустрічала, що вже казати про тих, хто володіє магією. Адже ти володієш магією, так? Якщо фамільяр, то повинен мати якісь сили. Тож я би назвала тебе «магічний звір».