Відірвана від коренів - Наомі Новік
Вона прокинулася і подивилася на мене.
— Щось сталося?
— Нічого, — сказала я. — Ти голодна?
Я не знала, що могла зробити для неї. Можливо Дракон дозволить їй залишитися тут: ми могли б ділити з нею мою одну кімнату, нагорі. Можливо, він був би радий служанці, яка нікуди не могла піти, так як він не любив навчати нових. Це була гірка думка, але я не могла думати ні про що інше. Якби якийсь незнайомець прийшов в наше село, виглядаючи як вона, люди однозначно вважали би його зараженим якимось новим видом каліцтва, створеного Вудом.
Наступного ранку я вирішила запитати, незважаючи ні на що, чи дозволить він їй залишитися. І прийшла в бібліотеку. Він стояв біля вікна з однією зі своїх wisp-істот, яка плавала на його руці. Я зупинилася. Злегка хвиляста поверхня показувала струмок з водою, і коли я стала поруч з ним, то зрозуміла, що дерева, нескінченна глибина і темна вода — все рухалось. Зображення поступово змінювалося, коли ми спостерігали: показуючи, де був wisp-спостерігач, як я здогадалася. Я затамувала подих, коли по поверхні пробігла тінь: повз нас пройшов ходун, але ще малий, замість ніг-палиць він мав широкі сріблясті сірі кінцівки з прожилками, як у листя. Він зупинився і повернув дивну безлику голову в нашу сторону. У своїх передніх кінцівках він тримав нерівну в'язку зеленої, вирваної з корінням, розсади: як звичайнісінький садівник, який провів прополювання. Він похитав головою з боку в бік, а потім продовжив похід в ліс, зникаючи.
— Нічого, — сказав Дракон. — Ніякого стягування сил, ніякої активності… — Він похитав головою. — Відійдіть, — сказав він через плече до мене. Він виставив плаваючу оболонку за вікно, потім взяв палицю, яку я уявляла собі його чарівним посохом, запалив кінець в каміні, і встромив його прямо всередину оболонки. Всі плаваючі переливи на її поверхні згоріли в одному різкому блакитному вибуху, і зникли; слабкий солодкуватий запах проникав через вікно: як мікстура від зараження.
— Вони не можуть бачити їх? — запитала я, зачарована.
— Дуже рідко якийсь не повертається: Я припускаю, що вони ловлять їх іноді, — сказав Дракон. — Але якщо вони торкаються сторожа, він лопається. — Він говорив неуважно і насупившись.
— Я не розумію, — сказала я. — Ви чогось очікуєте? Хіба це не добре, що Вуд не готує напад?
— Скажіть мені, — сказав він, — як ви думаєте, чому вона залишилася живою?
Я не знала, звичайно. Це здавалося дивом, і не я одна бажала це знати. Я не дозволяла собі думати про це.
— Він не відпустив її? — прошепотіла я.
— Не зовсім так, — сказав він. — Вуд не міг втримати її: Виклик і очищення прогнали його. Але я впевнений, що він міг би протриматися досить довго, щоб її задушити. І Вуд навряд чи буває щедрим в таких випадках. — Він постукував пальцями по підвіконню з ритмом, який був дивно знайомий; Я зрозуміла, що це ритм нашого розспіву під час Виклику. Однак він відразу ж зупинився. І зажадав, натягнуто,
— Вона одужала?
— Їй краще, — сказала я. — Вона піднялася по сходах сама цього ранку. Я поклала її у ліжко.
Він зневажливо змахнув рукою.
— Я думаю, що її відновлення може бути відволікаючим маневром, — сказав він. — І якщо їй вже добре… — Він похитав головою.
Через мить його плечі напружилися. Він зняв руку з підвіконня і повернувся до мене. — Що би там Вуд не збирався робити, ми втратили досить часу, — похмуро сказав він. — Пошукайте свої книги. Ми повинні продовжити уроки далі.
Я лише подивилася на нього.
— Припиніть витріщатися на мене, — сказав він. — Ви навіть не зрозуміли, що ми зробили? — Він махнув рукою в бік вікна. — Це був аж ніяк не єдиний сторож, яких я розіслав. Інші з них знайшли те місце, де було серце-дерево, яке тримало дівчину. Воно було дуже помітним, — додав він сухо, — тому що воно було мертве. Коли ви вигнали зараження з тіла дівчини, ви спалили дерево теж.
Навіть тоді я ще не зрозуміла його похмурості, і ще менше, коли він продовжив далі. — Ходуни вже викорчували його і посадили інше, але якби це було взимку, а не навесні, якби місце було ближче до краю Вуду і якби ми тільки були готові, ми могли узяти загін дроворубів з сокирами, щоб очистити і спалити усю деревину аж до тієї галявини.
— Може ми… — випалила я в шоці, і не могла змусити себе оформити цю ідею словами.
— Повторити це знову? — Спитав він. — Так. І це означає, що Вуд повинен щось зробити у відповідь, і то найближчим часом.
Я почала, нарешті, вловлювати актуальний його хід думок. Це було схоже на його занепокоєння через Рось, як я раптом зрозуміла: ми були у стані війні проти Вуду, і наш ворог знав, що у нас тепер є зброя, яку ми можемо повернути проти нього. Він
