Ми - дракони - Тала Тоцка

Спочатку Рас залишався таким же розслабленим, періодично видаючи нічого не значущі фрази типу «Цікаво», «Давай, вріж йому, Бальденоре!», «Треба ж, який негідний мерзотник цей Аорд!». А потім раптом його брови піднялися, і обличчя девіна стало дещо здивованим:

— О, метре Зоро, невже? Прямо там?

— У мене була окрема ложа, — не відкриваючи очей, вибачливим тоном відповів магістр.

Далі обличчя Рассела стало набувати все більш і більш здивованого виразу.

— О, метре Зоро! О! Я ніколи б не подумав... та ви просто монстр, метре!

Вони обидва злегка розчервонілися, їхнє дихання почастішало, принци стурбовано переглядалися, але поки не втручалися.

— Давайте, магістре, ну що ж ви... Пітьма мене забери, а що, так теж можна? — Рассел дихав так, немов скакав замість морава.

— Що вони там дивляться? — невдоволено поглядаючи на збуджених метрів, запитав друга Дастіан. — На битву не схоже.

— Начебто метр Зора в вбиральню ходив, — здивовано відповів Ейнар і пробурчав, — шкода, що не знайшлося нікого молодшого.

— Що ви тут робите? — відчинилися двері, і в отворі з’явилася голівка Івейни. — Метр Северін у себе?

— Так. Він дивиться бій аміра Бальденора з Аордом Узерою. Іди до нас, Ів, — Дастіан простягнув дівчині руку, але його вже випередив Ейнар.

— Заходь, Іві, — втягнув він її і щільно зачинив двері, — мене шукає Домбар, нехай шукає довше.

— А що, бій був настільки хвилюючим? — Івейна розглядала розчервонілих метрів, що вчепилися в підлокітники. Принци не встигли відповісти.

— Так, метре, так! О, це фантастично! — Рассел відкинувся в кріслі і відкрив очі. Слідом за ним прийшов до тями магістр. Три пари молодих очей втупилися в них в очікуванні.

— І як бій? — поцікавився Дастіан. — Ви зрозуміли, як Узера переміг мого діда?

Рассел винувато випростався в кріслі.

— Прошу вибачення, мій принце, але я не додивився до кінця поєдинок. Ми з шановним магістром дещо... стомилися.

— А можна мені теж подивитися, шановний магістре? — з цікавістю схилила голову Івейна.

— Ні! — в один голос крикнули метри і переглянулися.

— Але ж ти хотів, щоб ми всі побачили бій, Расе! — з деяким докором промовив Ейнар. — Не тобі ж битися з Драконами Світла!

— Боюся, у метра Зора не вистачить сил, щоб за один раз передати всім свої видіння, —збентежено відповів Рассел і подивився на Зора. Той згідно закивав і розвів руками.

— А якщо скористатися вашим магічним засобом, яке ми використовуємо, коли передаємо магічні письмена, метре Северіне? — запитала Іві. — Якщо шановний головний магістр передасть видіння з ментального поля наприклад, на... — вона в розгубленості озирнулася і скоренько знайшлася: — На дзеркало!

— Як же я сам не подумав! — вигукнув Рассел, притягнув Івейну за голову і, випромінюючи гордість, поцілував у чоло. — Яка ж ти розумниця, Іві! Вона моя найкраща учениця, — похвалився він магістру.

— Що я повинен буду робити? — занепокоївся той, але Рассел його втішив. — Не хвилюйтеся, метре Зоро, ви зробите все те саме, ось тільки направите потік не на мене, а на це дзеркало. Я все приберу, даю слово, — він багатозначно звів на переніссі брови, і Зора розуміюче кивнув.

Поки Рассел посипав дзеркало порошком, змащував густою жовтуватою сумішшю і щось там нашіптував, Дастіан знову спробував заволодіти увагою Івейни. І знову зустрів шалений опір геронського принца.

— Я всього лише хочу поговорити з Іві, Ейнаре, — дорікнув йому аміран, — ти стаєш справжнім власником.

— Вона вже не обрана, вона моя наречена, Дастіане, — вперто відповів той, ховаючи Івейну за своєю спиною. — Досить тягнути до неї свої руки, ти знаєш, як це мене дратує.

— У тебе їх сто вісімдесят шість! Сто вісімдесят шість, Ейнаре! — закочував очі молодий Болігард, але Ейнар був твердий, як Пікова Скеля.

— Хлопчики, не сваріться — примирливо виглянула з-за його плеча Івейна, — аміран Дастіан має рацію, Ейнаре, я впевнена, хтось з решти ста вісімдесяти п'яти претенденток обов'язково випередить мене в будь-якому з випробувань.

— Що ти кажеш, Іві, — поморщився Ейнар, — та на що вони здатні проти тебе? Ти б ще сказала, що я зможу хоча б з однією з них провести день, жодного разу не позіхнувши і не заснувши до вечора.

На ці слова Рассел на хвилину відволікся від роботи і загадково посміхнувся. Дастіан невизначено хмикнув.

— Не відволікайтесь, високоповажний метре, — попросив Рассела магістр Зора, — у мене і так достатньо справ на сьогодні. Давайте вже, показуйте, куди передавати видіння, і я піду. Тільки пам'ятайте, ви обіцяли! — він багатозначно зиркнув на Северіна.

— Не сумнівайтеся, — відповів йому той і, ледь помітно вказавши в бік принців, що і далі сперечалися, пошепки додав: — Їм ще зарано таке дивитися, метре, вони занадто молоді!

Зора згідно кивнув.