Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Кідрук
«Як влп… як зрп… як зроб’ти… ш… ш…»
У Рути виникло враження, що з мозку бідолахи витікають рештки свідомості.
«Як зробити, щоб п-п… п-п-по… попстло? – Із почервонілих очей скотилися сльози. Вихопивши мить, коли горло та м’язи обличчя розслабилися, вона благально витиснула: – Будь ласка!» – а тоді знову зареготала.
Як зробити, щоб попустило, – подумки повторила Рута, і попри те, що фарбована дурепа, яка через вирячкуваті й затягнуті блідо-рожевою плівкою очі скидалася на білого щурика, мала такий вигляд, наче ось-ось задихнеться від сміху, відвела погляд. Вона знала, що все буде гаразд – за кілька хвилин білявку відпустить.
Лара сидів ліворуч Рути й хапався за боки разом з усіма. Коли регіт білявки перейшов у пронизливе вищання (ніби ще трохи – й вона виплюне на тарілки з бутербродами власні голосові зв’язки), хлопець штурхнув Руту ліктем і мовив:
«Пиздець її пришвартувало. В хлам! – А потім, зауваживши, що дівчина не приєдналася до їхньої вакханалії, насупився: – Ти чого?»
До того як він повернув голову, події вві сні з дивовижною точністю відтворювали події суботи, 4 травня. Принаймні так, як їх запам’ятала Рута. Зате щойно Лариним лобом пробіглися зморшки, все змінилося. Рута раптом усвідомила, що слів «ти чого?» того дня не було. Хлопець нічого в неї не запитував. Того вечора він лише кинув своє зневажливе «В хлам!» і відвернувся. Дівчина подумала, що, напевно, таки сміялася разом з усіма. Або сиділа із простішим виразом обличчя. Або… Хоч яка вже різниця? Сама її присутність змінила перебіг сну. Збагнувши це, Рута на мить розгубилася. Минулої ночі, коли вона огризнулася до батька, все сталося спонтанно, тепер же Рута не знала, що казати та як діяти. Почувалася акторкою, яка вийшла на сцену й забула всі репліки. Урешті-решт, глушачи нервозність у голосі, вона промовила:
«Я мушу піти».
Слова зринули нізвідки. Вона не обирала їх усвідомлено.
«Що? – Лара на мить ковзнув поглядом до білявки, чий регіт уже нагадував ремиґання, потім перевів його на Руту, а тоді мало не прокричав: – Не чую, тут дуже шумно!»
Кілька секунд дівчина вглядалась у насмішкувато примружені очі, а потім відчула, як десь усередині неї, наче промінь крізь хмари, прорізається лють. Рута просто не могла дивитися на Лару так, як дивилася місяць тому. Вона пам’ятала, з якою байдужістю він розмовляв із нею на штраф-майданчику перед «Приватбанком», коли дізнався про вагітність; пам’ятала, як малодушно просив прикрити його після того, як збив на смерть Іллю Ісаєва та вшився. Дослухаючись до того, як під серцем зсідається мертвотна важкість, Рута повторила:
«Я сказала, що мушу піти».
Ларине обличчя вкрила тінь. Він щось відчув.
«Тобі недобре?»
Дівчина пересилила себе й заперечила:
«Ні».
«Тоді чому йдеш? Побудь іще».
«Уже пізно, мені треба додому, – протягом кількох секунд Рута зважувала, чи стала б за тих умов просити його відвезти її додому, але махнула рукою. Яка, блін, різниця? – Я викличу таксі».
Хлопець розчаровано блимнув очима.
«Усе гаразд?»
У неї боліла голова від випитого, її нудило від нестерпної задухи, власне, нудило від самої його присутності, проте Рута збрехала:
«Так».
«Точно?»
«Кажу ж: усе добре».
«Ходи, проведу тебе».
Дівчина хотіла відмовитися, але пригадала, як злісно витріщалася на неї вахтерка у вестибюлі, й кивнула:
«Окей».
Лара махнув чуприною у відповідь і підвівся.
Спустившись на перший поверх, вони ступили на ґанок гуртожитку. Рута викликала таксі й, диктуючи операторці адресу, краєм ока стежила за Ларою. Хлопець із підозрілим здивуванням розглядав її обличчя. Його очі похмуро зблискували й немовби вишукували беззахисні точки на її тілі. Начеб він розумів, що цього всього не повинно бути. Це неправильно, не за сценарієм. Прибравши телефон від вуха, Рута відвернулася та ненароком уперлася поглядом у Ларин універсал. Шкіру миттєво пробрало морозом. «Мерседес» стояв віддалік, майже невидимий в опівнічній темряві, і здавався їй живою істотою, мовчазним монстром, що причаївся та пильнує за нею із засідки.
Хвилину вони мовчали.
«Це через твого батька?» – зрештою запитав хлопець.
Рута спрямувала на нього погляд.
«Що?» – і тільки потім згадала, що розповідала йому про сварку з батьком.
«Ти маєш повернутися додому, бо буде ще гірше?»
Дівчина здригнулася. Насупившись, замислилася, але так і не змогла пояснити собі, чому Ларині слова аж так зрезонували із чимось усередині неї. На мить у нутрощах скинув голову страх: що вона робить? А раптом буде ще гірше? Що, як вона справді може змінювати минуле вві сні й зараз із гуркотом перекине життя на нові рейки, які якось зовсім незбагненно приведуть до ще більшої катастрофи? Але ні. Ні! Рута аж головою потрусила. Ну яка зміна минулого? І тоді, невпевнено видихнувши, вона промимрила:
«Так. Це через батька».
До ґанку повільно наближалося таксі. Рута збігла сходами, проте перед машиною затрималася. Озирнулась через плече. Лара стовбичив, заштовхавши руки до кишень. Світло діодної лампи лилося на нього ззаду, і Рута не розрізняла виразу обличчя.
«Чого не їдеш?» – якось дивно запитав хлопець.
Несподівано у неї виникло відчуття, нібито Лара заганяє її в пастку. Рута навіть відступила на крок від таксі, але майже відразу осмикнула себе. Усе гаразд. Це тільки сон. Трохи інакший, але що з того? Банальне усвідомлене сновидіння. Вона добереться додому, ляже спати, і… і все буде добре.
Рута відчинила задні дверцята, поставила ногу в салон, а тоді востаннє подивилася на Лару.
«Гарного вечора», – таким тоном, неначе щойно обіграла його в шахи, побажала вона.
Омитий холодним світлом силует не ворухнувся. Рута примружилася, не розуміючи, чи Лара досі стримить на сходах, чи на його місці залишилася розмита тінь. Вона вже майже відвернулася, коли тінь сколихнулася та відказала незнайомим голосом:
«І тобі».
Дівчина сіла в машину, захряснула дверцята і…
43
…прокинулася.
Рута виринула зі сну миттєво, одразу розплющивши очі. Вона все ще напівлежала на стільці перед підвіконням у своїй кімнаті, лише трохи з’їхавши й зігнувшись у три погибелі, аж підборіддя впиралось у груди. Довкола панувала темрява. Над притихлим містом сонно мерехтіли зорі. З відчиненого вікна приємно повівало нічною прохолодою. Дуже боліла шия. І голова. Ось тільки дівчина не розуміла, чи
