Книга імен - Джил Грегорі

Уявити важко, як оце Аві зумів так швидко впоратися, але Девід був дуже вдячний. Проте виїзд із країни за фальшивим паспортом, а надто коли тебе розшукує поліція, має бути неабияким злочином.

Девідові не хотілося думати про можливі наслідки. Зараз треба було як слід запам'ятати ім'я Алан Шифман, — начебто мало інших імен, від яких і так уже голова лускає.

Він відійшов від касової стійки, досі не вірячи, що це вдалось, і побачив, як Йаель у двох кроках від нього вдає, ніби наводить лад у своїй сумці. Їхні погляди зустрілися: вона підвелася з крісла й рушила до черги на контроль безпеки. Девід ішов трохи позаду.

Алан Шифман, нагадав він собі, наближаючись до першого контрольного пункту з паспортом у зціплених пальцях. Коли він проходив повз чоловічий туалет, звідти кулею вилетів якийсь засмаглий горлопан у фірмовій футболці, бейсболці та шкіряних пантофлях. Він розмовляв по мобільнику й мало не збив з ніг кучерявого хлопчака, який саме пив воду з фонтанчика.

— А ти прикрути їй хвоста, чуваче. Знайди собі вправного адвоката й надери їй дупу, перш ніж вона надере дупу тобі. Затям, вона полює лише на...

— Послухайте, ви, — різко почав Девід, але містер Гучномовець рвонувся вперед, а потім убік, щоб не наскочити на хирлявого літнього пана, однак врізався в бортпровідницю, котра котила перед собою саквояж. Жінка заточилась і впала б, якби Девід не метнувся до неї та не підхопив за лікоть, упустивши при цьому паспорт на підлогу.

— Дивись, куди пнешся, приятелю, — гукнув він спересердя в спину нахабі, але той навіть не озирнувся.

— Ось, тримайте, ви впустили. — Стюардеса підняла його паспорт і посміхнулася. — У вас чудова реакція.

Девід схопив паспорт. А чорт, він загубив Йаель у натовпі. Прискорив крок і побачив, що вона чекає на нього метрах у шести попереду. Вони обмінялися коротким поглядом, і він пройшов повз неї далі. Вона хоче, щоб я йшов першим, — зрозумів він. — Стежитиме, чи вдасться мені пройти контроль.

Девід оглянув натовп пасажирів, що чекали на перевірку, і став у чергу.

Попереду два контрольні пункти. Дві можливості впійматися.

Джеф Фортеллі висьорбав іще одну порцію так званої кави в буфеті Асоціації безпеки аеропортів і начепив ідентифікаційний значок. За дев'яносто секунд розпочинаються двадцять чотири години його зміни. І хоча його телепень-начальник мало не через день змінював процедурний режим, Джек розумів, що пунктуальність — річ важлива. Не менш важлива, ніж гостре око та ясний розум. Усе це — та ще дисципліна — було визначними ознаками будь-якого вправного працівника служби безпеки.

«А надто такого, котрий є членом асоціації і працює в найбільшому міжнародному аеропорті», — подумав він, доправляючи ремінь на темно-синіх штанях. Аеропорт Кеннеді — місце перетину найголовніших повітряних магістралей світу, хоча його начальник і колеги нерідко про це забувають. Іноді здається, що вони зацікавлені якомога швидше пропустити пасажирів через контрольні пункти, замість того щоб проводити ретельну перевірку на безпеку.

Сто чортів їм у бік, його знайомі з багажного сектора безупинно скаржаться на те, як шаленіють авіакомпанії, коли валізи не потрапляють у літаки вчасно. Вони скиглять, як дорого їм коштує доправляти той багаж, і наказують вантажникам без зволікань провозити його через апарат просвічування до літаків, — нехай навіть частина багажу й не пройде перевірки.

Хіба так належить гарантувати безпеку в наш неспокійний час?

Джеф викинув пластянку з-під кави до урни й наблизився до дошки оголошень, як і завжди перед чергуванням. Він ретельно стежив за попередженнями про можливу загрозу, запам'ятовував бюлетені поліцейського розшуку, шукав нові імена в переліку осіб, яким заборонено виліт.

Сьогодні нікого нового.

І тут він помітив бюлетень розшуку з самого Вашингтона. Його кремезні плечі напружилися, він подався вперед і провів великим пальцем уявну лінію під прізвищем того суб'єкта.

Девід Шепард. Розшукується у справі вбивства, скоєного в його оселі.

Шкода, що фотографії немає, саме ім'я. Поки що.

Він перечитав бюлетень, щоб краще занотувати в пам'яті прикмети того типа. А ім'я запам'ятати легко: Девід Шепард — Давид-Пастух. Яку Біблії.

От якби саме я затримав цього хлопця, мені обов'язково дали б підвищення. Треба затримати когось справді важливого або знайти щось протизаконне — лише тоді тебе помітять. І я неодмінно це зроблю, та ще й найближчим часом. А там уже — тру-лю-лю, тру-ля-ля! «Таймc» братиме інтерв'ю в найпрофесійнішого, найуважнішого в аеропорті Кеннеді контролера безпеки. Орлине око, а ви як собі думаєте!

Від однієї думки про славу в Джефа Форнеллі прискорився пульс. Ох, як він розмахував би газетою з цією гарячою новиною на першій сторінці перед носом свого старого. Показав би йому, що другий син теж ґав не ловить і нічим не гірший за синочка numero uno, номер один, за дорогоцінного Тоні, якому відірвало ногу в Афганістані, котрому дали медаль «Пурпурове серце».

Нічого, татунчику, я також на передовій. І я тримаю першу лінію оборони Вітчизни — просто тут, де пасажири знімають перед рентгенівським апаратом свої смердючі черевики.

Фортеллі пробив свою картку реєстрації виходу на чергування та попрямував до контрольного пункту, готовий зайнятися безкінечною чергою безликих пасажирів, що чекали на перевірку.