Сяйво - Стівен Кінг
— Стати аутиком? — запитала Венді. Про аутизм12 вона читала. Лякало вже саме слово, у ньому звучало загрозливе мовчання.
— Можливо, але не обов'язково. Він може одного чудового дня просто ввійти у світ Тоні й не повернутися до того, що називається «реальними речами».
— Господи, — сказав Джек.
— Але зараз основна ситуація змінилася. Містер Торренс не п'є. Ви переїхали на нове місце, де умови змусили всіх трьох згуртуватися в родинний осередок тісніше, ніж коли-небудь раніше. Звичайно, ви згуртовані дужче, ніж моя власна родина, адже дружина й діти мають можливість бачити мене всього дві-три години на день. З мого погляду, ситуація для видужання чудова. І по-моєму, про те, що мозок хлопчика у своїй основі здоровий, виразно промовляє той факт, що він здатний проводити таку різку грань між світом Тоні й своїм. Він сказав, що ви обоє більше не обмірковуєте розлучення. Чи настільки він правий, наскільки мені здається?
— Так, — сказала Венді, а Джек міцно стис її руку, майже до болю. Вона теж відповіла потиском.
Едмондс кивнув.
— Тоні йому справді більше не потрібний. Денні відриває, викидає його зі своєї системи. Тоні перестав приносити приємні видіння, він приносить кошмари — ворожі, неприємні, які так лякають Денні, що він запам’ятовує їх лише уривками. Він зрісся, з’єднався з Тоні, коли був у складній — розпачливій — життєвій ситуації, і Тоні так легко не піде. Але він уже йде. Ваш син почасти нагадує наркомана, що відмовився від своїх звичок.
Він підвівся, Торренси теж.
— Як я вже сказав, я не психіатр. Якщо до закінчення вашої роботи в «Оверлуку» — до наступної весни — кошмари не припиняться, я, містере Торренсе, наполегливо рекомендував би вам відвести його до фахівця відповідного профілю в Боулдері.
— Я так і зроблю.
— Ну, ходімо, скажемо йому, що можна їхати додому, — запропонував Едмондс.
— Хочу подякувати вам, — із мукою вимовив Джек. — Мені стало значно спокійніше, ніж було тривалий час.
— Мені теж, — сказала Венді.
У дверях Едмондс зупинився й глянув на Венді.
— У вас є — або була — сестра, місіс Торренс? Яку звали Ейлін?
Венді здивовано подивилася на нього.
— Так, була. Її вбило біля нашого будинку в Семерсуорті, у Нью-Гемпширі. їй тоді було шість, а мені — десять. Ейлін вибігла за м’ячиком на дорогу, і її збила вантажівка.
— Денні знає про це?
— Не знаю, по-моєму, ні.
— Він сказав, що ви думали про сестру в приймальні.
— Думала, — повільно сказала Венді. — Уперше за... о, не знаю, за скільки часів.
— Слово «тремс» вам про що-небудь говорить?
Венді похитала головою, але Джек мовив:
— Учора вночі, перед тим як заснути, він згадував це слово. Тремт.
— Ні, тремс, — поправив Едмондс.
— Ох, це ж із його приступу? — Джек дістав із задньої кишені хустинку і витер губи.
— А слово «сяйво» вам що-небудь промовляє?
Цього разу головою похитали обоє.
— Ну, мені здається, це не так і важливо, — сказав Едмондс. Він відчинив двері в приймальню. — Є тутхто-небудь на ім’я Денні Торренс, хто хотів би поїхати додому?
— Мамо! Тату! — Денні підвівся з-за маленького столика — там він неспішно гортав екземпляр «Де живуть дикі тварини», бурмочучи вголос знайомі слова.
Він підбіг до Джека, той підхопив його на руки. Венді скуйовдила синові волосся.
Едмондс глянув на нього.
— А може, ти не любиш татуся й мамусю? Тоді можеш залишитися зі старим Біллом.
— Ні, сер! — гаряче сказав Денні. Одну руку він закинув за шию Джека, другу — за шию Венді й весь світився щастям.
— Гаразд, — посміхаючись, сказав Едмондс. Він подивився на Венді. — Якщо будуть проблеми, телефонуйте.
— Так.
— Не думаю, щоб ви подзвонили, — посміхаючись, сказав Едмондс.
18. Альбом для вирізокДжек виявив альбом для вирізок першого листопада, поки дружина із сином гуляли по порізаній коліями старій дорозі, яка, починаючись за майданчиком для гри в роке, вела до занедбаної лісопилки за дві милі від готелю. Погода стояла й далі гарна, і всі троє хизувалися неймовірною осінньою засмагою.
Він спустився в підвал, щоб скинути тиск у котлі, як раптом, корячись раптовому пориву, вирішив глянути на старі папери й зняв з полиці, де лежала схема водопроводу, ліхтарик. Заодно Джек вирішив пошукати придатні місця для мишоловок, хоча ставити їх не збирався ще цілий місяць. «Хочу, щоб усі пацюки повернулися з відпустки», — пояснив він Венді.
Освітлюючи собі дорогу ліхтариком, Джек пройшов повз шахту ліфта (яким, на настійну вимогу Венді, вони не користувалися відтоді, як переїхали сюди) під низьку кам’яну арку. Відчувши запах гниючого паперу, він поморщився. За спиною із громовим «ву-ушш!» нагадав про себе котел, і Джек підскочив.
Беззвучно насвистуючи крізь зуби, він посвітив довкола. Тут, унизу, були Анди в мініатюрі: десятки набитих паперами коробок і ящиків, майже всі вицвілі, що втратили від часу й вогкості форму. Декотрі лопнули, виваливши на кам’яну підлогу рулони пожовклого паперу, пачки газет, перев’язані мотузкою. Уміст одних коробок нагадував Гросбухи, в інших лежали стягнуті гумками накладні. Діставши одну, Джек посвітив на неї ліхтариком.
«РОКІ МАУНТЕН ЕКСПРЕС, ІНК.»
Одержувач: ГОТЕЛЬ «ОВЕРЛУК»
Відправник: УНІВЕРМАГ САЙДІ, 1210, 16-я вул.
Денвер, Колорадо
Через: КЕНЕДІЕН ПАСИФІК, PP.
Уміст: 400 КОРОБОК ТУАЛЕТНОГО ПАПЕРУ Делсі, 1 ґрос/коробка Підпис: ДЕФ.
Дата: 24 серпня 1954