Книга імен - Джил Грегорі

Візит виявився надзвичайно вдалим, однак ніч була суцільним жахіттям. Девід крутився без сну до четвертої ранку, не чув будильника та спізнився на лекцію о восьмій. Не було навіть часу, щоб прийняти якийсь тайленол чи випити чогось тонізуючого. Він навіть не поголився, лише вскочив у душ і зачесав назад своє густе темне волосся.

— Девіде, як справи? — Крізь галас він упізнав гугнявий голос Тома Мак-Інтайра. Той сидів через два столики та махав йому. — Як на Майєрового мазунчика ти явно не у формі. Що, засидівся ввечері з другом Тоні, обговорюючи становище у світі?

Мак-Інтайр, лисуватий доцент, із яким Девід мав спільний кабінет на кафедрі політології, подав знак офіціантці. Теж неодружений, приблизно одноліток Девіда, Том був чудовим партнером у спарингу й одним із найпопулярніших викладачів в університеті. Щосеместру він відстежував, до кого з них запишеться більше студентів. Бачачи, як Том щоразу намагається його підколоти, Девід відчував, що для колеги це дещо більше, ніж просто дружнє суперництво. Однак він був сином сенатора й виріс серед політики, тож його такі речі не зачіпали.

Зазвичай він просто не зважав на прагнення Тома в усьому бути першим — винятком були хіба що їхні спільні щорічні вилазки в гори на Захід. Том був хорошим хлопцем і до біса вправним альпіністом, неперевершеним в одній сфері, де Девід любив суперництво, — змагання з природою, підкорення гір.

Зі стогоном Девід опустив своє довге атлетичне тіло на стілець навпроти Тома.

Той пив пиво.

— Не хочеш? Пиво може тебе зцілити.

— Аякже. А як ще дати молотком по голові, то й біль мине. — Девід утомлено посміхнувся. — Не маєш часом при собі молотка?

Але Том уже не слухав, він прикипів очима до телевізора над баром.

— Курчатко Ципа мало рацію, друже. Кінець уже близько.

— А я хіба заперечую? — Девід замовив гамбургер, чілі з цибулею та пиво «Гайнекен». Відхилився на спинку стільця й потер скроні. Погляд його автоматично перебіг услід за Томовим до телевізора, що транслював новини Сі-ен-ен. Новий теракт у Мельбурні. Він скривився. Катастрофи трапляються по всьому світу з дивовижною регулярністю.

Девід викладав політологію вже майже десять років, останні чотири тут, у Джорджтауні, але ще ніколи йому не було так важко, як цього семестру. Слова Платона, Торо, Черчілля та інших видатних мислителів аж ніяк не пояснювали того безладу, що охопив сучасний світ. Урагани, цунамі, війни, вбивства, терор — суміш природних катаклізмів та насильства людини проти людини. Його студенти мали більше запитань, ніж він — чи й навіть Тоні Блер — відповідей.

Коли офіціантка принесла пиво, Девід майже з полегшенням відвів погляд від екрана. Том нахилився до нього й заговорив напівголосно.

— Слухай, друже, сьогодні твій щасливий день. Кейт Воллес щойно приземлила свою прекрасну золотоволосу панянку за два столики від нас. Підійди до неї й запроси на пікнік із нагоди Дня праці.

Девід переміг у собі бажання озирнутися. Кейт Воллес, тридцятиоднорічна викладачка англійської мови, писала якийсь пікантний роман про двір Фердінанда й Ізабелли. Це була перша жінка, якої він серйозно прагнув, відколи Мередіт подала на розлучення. Вони кілька разів пили разом каву в кімнаті відпочинку, і поки що вона, схоже, ставилася до нього прихильно.

Чорт забирай, а чому б і ні?

Він глянув скоса на Тома й підвівся зі стільця. За дві хвилини вже записував телефон і адресу Кейт.

Коли він повернувся до свого столика, Том пхикнув:

— Оце так диво! Тобі треба було тільки півтора семестру, щоб наважитися на перший крок.

— Я чув, що правильно вибрати час — це головне. — Девід відкусив від гамбургера та втупився в папірець.

Він перестав жувати. Що за чортівня?

Замість «Кейт Воллес» він написав щось інше.

Беверлі Панагуполос.

О ні, я більше не можу. Головний біль, що трошки вгамувався, коли він їв, тепер загупав з новою силою. Ще одне випадкове ім'я. Їх було так багато. Звідки вони беруться?

— Гей, Девіде, з тобою все гаразд? Серйозно, ти раптом став білим наче мрець.

Девід напружився. Том не уявляв, якими близькими до істини були його слова. Але він ніколи нікому не розповідав про той нещасний випадок у дитинстві, коли мало не загинув. Навіть Мередіт нічого про це не знала.

— Це все той клятий головний біль. — Він через силу відкусив ще шматок гамбургера. Уже не думав ні про їжу, ні про Тома, ні про Кейт. Тепер він думав лише про Беверлі Панагуполос.

Хоч зовсім не хотів про неї думати.

Годину по тому Девід проїжджав повз Східний ринок, трохи перевищуючи межу швидкості, дозволену біля Капітолійського пагорба. Звертаючи у провулок, щоб припаркувати авто позаду свого міського будинку, він аж згорав із нетерпіння пересвідчитися, чи є ім'я Беверлі Панагуполос у його щоденнику. Уже хотів було заглушити двигун, коли по радіо почався черговий випуск новин Сі-бі-ес.

Важливі новини з Афін: Поліція оточила резиденцію прем'єр-міністра Греції Ніколаса Агнастоу. Кілька